Чотири кроки до початку (шерлокіана)

Розмір шрифту: - +

КРОК ПЕРШИЙ: РАПТОВИЙ. ВБИВСТВО В ОПЕРІ. 1. Безглузда смерть

КРОК ПЕРШИ: РАПТОВИЙ.

ВБИВСТВО В ОПЕРІ

Київ 2017-й рік

Я не пам’ятаю, коли він вперше назвав мене - Шерлок. Це було смішно, але все, починаючи з нашого знайомства, так нагадувало розповіді сера Конана Дойля, що рано чи пізно це повинно було трапитися. Тобто, навіть він врешті решт провів би аналогію.
Що до мене, то я почав кепкувати на цю тему з першої миті нашого знайомства. Я шукав квартиру для оренди, грошей було обмаль, бо звідки гроші у студента, хоч я і працював вже у хімічній лабораторії. І вчився на останньому курсі хімічного факультету Університету Шевченка.
Тож я шукав квартиру, і розтриндів про це всім, кому можна було з нашого курсу. І у вівторок, коли я обідав у "Двох Гусях”, мій однокурсник Вітась підсів за мій столик з іще одним хлопцем.
Я підняв очі від тарілки, де безуспішно пиляв тупим ножем відбивну. Хлопець був невисокого зросту, але сидів, мовби швабру проковтнув. Біляве волосся підстрижено дуже коротко, і хоч на ньому не було форми, але й останній дурень здогадався б, що він військовий. Або нещодавно був ним.
- Знайомся, це Сашко, - сказав Вітась.  
Я знизав плечима.
- В тебе є нормальний ніж? Я не можу їсти цією тупою залізякою. 
- Візьми мій, - Сашко дістав з кишені гарний складний ніж, і простягнув мені.
- Дякую, - Я розкрив ножа і, не піднімаючи очей, поцікавився: - Широкине чи Світлодар?
- Що? - він був дещо ошелешений.
- Я питаю, де ти служив - у Широкині чи на Світлодарській Дузі?
Вітась хмикнув.
- Ти казав йому щось про мене? - Сашко рвучко розвернувся до нього. Я відмітив добру фізичну підготовку та скупі точні рухи. Снайпер? Ні. Скоріше медик.
- Ані слова, - хитнув головою Вітась. - Просто він у нас розумник.
- Не треба бути великим розумником, - я неспішно різав свою відбивну сашковим ножем, - щоб зрозуміти, що ти, Сашко, напевно мій наступний сусід по квартирі.
- Чому? - він все ще був насторожі, але вже дещо розслабився і придивлявся до мене з цікавістю.
- Бо тільки ранком на перерві я сказав Вітасю, що шукаю сусіда, а в обід він приводить тебе.
- Логічно, - Сашко дещо вільніше розташувався за столом. - Що ще?
- Ти давно на дембелі? Зараз працюєш за фахом?
- Недавно. Так. За яким?
- За своїм, - я знову знизав плечима, показуючи, що підловити мене не так вже й просто. До того ж, ситуація почала мене розважати. На відміну від Вітася, я добре знався на класиці. - Військовий шпиталь? 
- Чорт, звідки…
- Облиш, це просто! Потім розповім, якщо захочеш. Ввечері приходь, подивишся квартиру, - я склав ніж і опустив його у кишеню. - Обіцяю ретельно вимити його і повернути ввечері.
- Бачу, ви порозумілися, - Вітась піднявся. - Гарного дня, Кирило!
Так ми почали разом винаймати квартиру. Сашко був старший за мене на кілька років, до того ж пройшов через війну. Тому він трохи опікувався мною, та іноді звав пацаном, коли йому дуже вже дошкуляв мій спосіб життя та той, чесно кажучи, бардак, що я розводив у нашій квартирі.
А я, натомість, розважав його прогулянками по місту, яке він зовсім не знав. По різним місцям та барам, де мені було нецікаво вештатися самому, коли я не працював і не вчився.
А потім я втрутився в небезпечну справу, та ще і його в неї втягнув. І безглуздо вмер.
З цього, власне, все і почалося.



Тетяна Юр'єва

Відредаговано: 21.11.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись