Чотири кроки до початку (шерлокіана)

Розмір шрифту: - +

5. Аматорське стеження

Київ 2017-й рік

Я бився над складом пакетика з лабораторії вже декілька днів, безжально експлуатуючи університетське обладнання. Хоч тут ніхто не питав мене, що я роблю! 
В одному я був впевнений: це ніяке не добриво. На роботі намагався поводитися так, щоб не викликати підозр, та одного разу, коли кур’єр відбув в невідомому напрямку з цілою торбою пакетиків ще одного «добрива», не витримав і провів його поглядом, який перехопив шеф.
- Це зразки для клієнта, - спокійно пояснив він.
- Так, - я не знав, що сказати, бо мене це не повинно було обходити.
З чорною «маздою» та сусідом з першого поверху справа просувалася повільніше, ніж я хотів. Точніше, взагалі не просувалася, тому я вирішив прослідкувати за машиною. Реакція Сашка була скептичною:
- Гратися в переслідування? Це точно те, що нам зараз потрібно?
- Послухай, ми ж вирішили, що дізнаємося, що відбувається в нашому будинку.
- Ми вирішили?!
- Добре, я вирішив. А ти, між іншим, обіцяв допомогти. Чи тебе влаштовує наркодилер під самісіньким твоїм носом, вояк?!
- Я лікар, - буркнув він. - А про дилера - то ще не точно. Можливо, це лише твоя фантазія.
- А якщо ні?
- А тобі аж припікає погратися в детектива!
Я знизав плечима, показуючи, що не я це почав.
- Ти впертий, - зітхнув Сашко. - Вмовив. Давай пограємось.
Він почав брати робоче авто на свої вихідні. А так як у шпиталі він працював по графіку «два через два», то частина його вихідних припадала на будні дні тижня. Через два рази нам пощастило. «Мазда» приїхала в середу о дванадцятий годині дня. Я мерщій злетів вниз по сходах, мало не зіткнувшись в дверях будинку з тим самим сусідом, дивом втримав непорушне обличчя і вибіг на вулицю. Сашко спустився ліфтом, сів у машину, неспішно завівся, і як тільки «мазда» поїхала, рушив слідом. Я підсів до нього при виїзді з двору. Водієм він був гарним, тримав досить велику відстань між собою та «маздою» у міському потоці, при чому не втрачаючи її з поля зору.
- Ну що скажеш тепер? - не втримав я через декілька хвилин.
Він скоса подивився на мене.
- Ти ж таки був правий. Нашому сусіду передали цілу торбу з тими пакетиками.
- От бачиш!
- Може, краще було б звернутися до поліції? - Сашко уважно дивився на дорогу. Його байдужий тон не збив мене з пантелику.
- Яка до біса поліція?! Ми ж тільки почали, і вже маємо результат. Поліція лише все зіпсує.
- Ти зараз говориш, як справжній Шерлок.
- А ти, як справжнісінький Ватсон!
- Добре, - він зітхнув. - Цього разу хай буде по-твоєму, пацан. Але обіцяй, як тільки  виникне хоч натяк на небезпеку, ми викличемо поліцію.
- Так, звичайно!
- Я серйозно!
- Та я теж!
Але ж я знав, який він, насправді, азартний. А він знав, що я знав. На цьому ми і порозумілися.
«Мазда» гальмувала ще у декількох подвір’ях, і кожного разу в неї сідав який-небудь непримітний чолов’яга, та невдовзі виходив з торбинкою.
Крізь тоноване скло машини я бачив, як відраховувались гроші, як зникали в кишенях пакетики з білою речовиною, і фіксував все на свій телефон. Поки я робив фото і відео, Сашко вправно кермував. «Мазда» «хвоста», здається, не помічала.
Кілька разів «мазда» зупинялася біля офісних будинків, і тоді вже водій виходив і невдовзі повертався з торбою. 
- А це що? - Сашко покрутився у водійському кріслі, намагаючись розім’яти закляклі від довгого кермування м’язи. 
- А це, друже мій, такі ж самі лабораторії, як і моя. Тут він забирає товар. Бачиш, на якого «спрута» ми натрапили, лише потягнувши за одну тонку нитку!
Остання адреса, за якою пригальмувала «мазда», була очікувана, але все ж неприємно мене вразила. Не знаю, чому я до останнього сподівався, що все буде не так. Але то був мій рідний офіс. З нього водій вийшов з великою торбою. Що в ній було, можна було не сумніватися. Ми з Сашком мовчки перезирнулися і поїхали додому.
- Що думаєш робити? - спитав Сашко, коли ми опинилися вдома.
- Думаю, - коротко озвався я. - Як бачиш, дві начебто різні історії виявилися частинами одної великої халепи.
Він зітхнув:
- Можеш на мене розраховувати!
- Ох, щоб я робив без свого водія! - я дійсно був йому вдячний.



Тетяна Юр'єва

Відредаговано: 12.11.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись