Чотири кроки до початку (шерлокіана)

Розмір шрифту: - +

І. 6. Зустріч з вбивцею

Київ 1911-й рік


Круглий мерзотник буквально розчинився у повітрі. Тільки що він був тут, простягав мені теку з паперами, аж ось я здійняв голову, а його вже нема.
- Чорт з тобою, - тихцем пробурмотів я. - Розберуся сам.
Кінець кінцем, я був майже живий, в мене були гроші та інформація. І те, і інше, я отримав від Посередника.
Кав’ярня була розташована на місці, де у мій час знаходяться оглядовий майданчик та арка Дружби Народів. Тож я сидів, дивився на Дніпро, пив каву, розглядав місцеву публіку і гортав теку, яку Посередник, скоріше за все, поцупив у поліції. До речі, мені теж було б непогано дещо поцупити у когось з поважної публіки, якщо я хочу бути поряд з місцем подій. Наприклад, перепустку на завтрашню прогулянку монарха та інших високих осіб у Купецькому саду. У цьому, тобто.
- Ви ж детектив, - сказав Посередник, коли я запитав його про квиток, - то ж здобувайте самі.
Перше, що я вирішив зробити, це заприятелювати з майбутнім вбивцею, Дмитром Багровим. Але як це зробити? З поліцейського досьє я знав, що він їх агент, і що він вже в Києві. Він наплів їм щось про терористів, з якими нібито познайомився рік тому у Петербурзі, і які повинні тут вчинити замах на когось з міністрів.
Чесно кажучи, навіть прочитавши протокол розмови, я не повірив жодному слову цього Багрова. І як йому могли повірити співробітники секретної служби, для мене лишилося загадкою.
Але був один плюс в моєму теперішньому становищі. Вбити мене вдруге навряд чи вдасться, тому я міг непогано налякати того хлопа. Тре лишень до нього підібратися.
Я піднявся, кинувши на стіл гроші за каву. Неспішно пройшовся кав’ярнею. Як я і думав, мене не те щоб не помічали… Скоріше - не звертали уваги. Відвідувачі машинально відвертали голови, коли я підходив. Можливо, люди відчували, що зі мною щось не так, тому намагалися триматися осторонь.
- Бачу, у вас немає великих проблем з конспірацією, детектив, - Посередник раптово вигулькнув із за мого плеча. - Але все ж таки, проявляйте обережність.
Я ледь не підстрибнув.
- Ви завжди з’являєтесь наче чорт з табакерки?
- Доводиться. Така робота. - він знизав плечима. - Рекомендую обчистити он того пана, - він кивнув на крайній стіл, де саме огрядний чоловік виложив на нього гаманець. - У нього точно є запрошення на завтрашню прогулянку.
- Дякую.
- Йдеш на Володимирську?
- А що там?
- Будинок Багрова.
- Тоді так.
Я вийшов з Купецького саду і попрямував на вулицю Володимирську. Вечоріло.
Будинок очікувано сторожили філери. Також очікувано я без проблем пройшов повз них. Хлопець був вдома. Я відчинив двері та зайшов. Він смикнувся.
- Ви хто?
- Я? Я - Микола Якович.
Його очі стали завеликі для його худорлявої фізіономії.
- Ви ж…
- Що? Хіба не з вами я зустрічався в Петербурзі рік тому?
- Т-так… - він почав заїкатися. 
Я пильно придивився до майбутнього вбивці. Якесь воно засмикане та нещасне. Міський божевільний, та й годі! Як такий дурень міг здійснити вбивство? Певно, що йому… створили всі умови?
- Думаєте?
Я вже трохи призвичаївся до манери Посередника з’являтися з нікуди.
- Ви так і будете за мною ходити?
- Я заважаю?
- З ким ви роз- роз- розмовляєте? - пробелькотав Багров.
Він що, не бачить Посередника?
- Вибачте, але мені цікаві ваші висновки, - такого Посередника хоч до рани прикладай! Ні, не хочу.
- Може, будемо спілкуватися пізніше? Ви насправді мені заважаєте!
- Добре!
Він зник також миттєво, як і з’явився.



Тетяна Юр'єва

Відредаговано: 13.11.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись