Чотири кроки до початку (шерлокіана)

Розмір шрифту: - +

І. 8. Їх там двоє!

Київ 1911-й рік

- Ви заплуталися у своїй подвійній дві, Дмитро, - якомога м’якше сказав я. - Але зрозумійте, нам, - це слово я багатозначно виділив, - відомо все.
- Я не-не… не працюю на поліцію, - він сів на розхитаний стілець посередині кімнати.
- Звичайно ж, працюєте, - відмахнувся я від цього відомого мені факту. - Давайте відверто. Після закінчення нашої розмови ви прожогом чкурнете до своїх кураторів, щоб…
- Не вбивайте! - він підхопився на ноги, підтюпцем підбіг до мене впритул і вчепився в руку. Я вирвався з огидою - немов холодна жаба мене торкнулася!
- І не збирався. Тож, ви підете до своїх кураторів, і скажете їм, що я був у вас. Можете дещо перебільшити, хай налякаються сильніше. Скажіть, що нас було двоє, що у нас у багажі є зброя і, можливо, навіть бомба.
- Н-навіщо? - він витер рукавом спітнілого лоба, і мене знов ледь не скрутило від нападу огиди.
Я поки ще і сам не знав, навіщо. Плану в мене не було, от і доводилось натхненно імпровізувати.
- Бо подвійна гра, це така гра, у яку грають вдвох, - напустив ще більше туману я. Здається, це справило враження, але не таке, як я сподівався.
- Пробачте мою зраду! - знов зарепетував Багров. - Я сам! Я сам вб’ю прем’єр-міністра, або навіть самого самодержця!
Ох ти ж матінко божа! Ну кого цей переляканий дурень може вбити? Посередник, ти що, знущаєшся з мене!
Проте, ще з шкільних уроків історії, я пам’ятав, що так само все і сталося: це нещастя має застрелити Столипіна. Не дивно, що мій потойбічний роботодавець хоче з’ясувати, хто, чи що, підштовхнуло парубка на це неподобство!
- Поки що ніякої зради немає. Ви наш таємний агент, зрозуміло? Наш, а не їх. У вас є зброя?
- Так, мені дали, - він розсіяно підійшов до письмового столу, висунув шухляду і дістав браунінг. Я напружився. Не хотілось би з’ясовувати, наскільки я смертний у своєму посмерті. - Але не дали патронів, - вів далі Багров. - Сказали, всьому свій час.
Отже, хтось з поліцейських дав психу зброю! Якою цікавою стає ця історія!
- Завтра мені звеліли бути у Купецькому саді, - продовжив Багров.
Замах планується на завтра? А як же Опера?
- І що там має бути?
- Ви не знаєте? - здивувався він. - Буде велике гуляння. Там буде прем’єр, і цар і всі… - він роздумливо погладив пістолет. - Я давно хотів зробити це.
- Що? - трохи тупанув я.
- Що-небудь… екстравагантне, - він стрімко розвернувся до мене. Тепер це була зовсім інша людина.
“Ого, та їх тут двоє!” - захоплено вигукнув у моїй голові голос Посередника.
- Йдіть собі, Микола Якович, чи як вас там, - іронічно сказав Багров, наставивши на мене браунінг. - Не знаю, чий саме ви агент, але більше тут не з’являйтесь. 
- Пістоль не заряджений, - нагадав я, обережно задкуючи до дверей.
- Можете закластися?
В голові цієї людини, схоже, дійсно жили дві протилежні особистості. Одна - заляканий усіма подвійний агент, який втрапив у велику халепу через своє боягузтво, а інша, з якою я розмовляв зараз, рішучий і безжальний терорист, у якого були якісь свої плани. 
- Я сам вирішу цю справу, - пістоль досі був направлений мені прямо у груди. - Не плутайтеся під ногами.
- Я не філер, і не ворог вам, - сказав я, продовжуючи відступати. - Я на вашому боці.
- То приходьте завтра у Купецький сад, і побачите, що буде, - він знову якось знітився і спітнів. Рука з браунінгом почала поволі опускатися.
На мить в мене виникло бажання наскочити на нього, та придушити просто на місці, але ж не це було моїм завданням. Хоча, після останньої витівки підозрюваного, я вже почав сумніватися, що у цього вбивства є замовник.



Тетяна Юр'єва

Відредаговано: 16.11.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись