Цикл підліткових жахів

Розмір шрифту: - +

Бабайка

БАБАЙКА

 

 

— Натко, лягай спати, — терпляче мовить бабця, вкотре завертаючи мене до спальні. Я хмурю брови та показую їй язика. Ну, не хочеться мені спати!

Бабця осудливо хитає головою та кидає погляд на годинник. Мене важко вкласти, як батьків немає поруч. Один мамин погляд уже чого вартий — від нього аж серце холоне! А бабця так не вміє. Вона стара й добра, і я можу втікати від неї так часто, як захочу. Одначе вона вперта й так просто не здається. І цього разу нарешті вигадує дещо цікаве.

Вона змушує мене сісти на ліжко та вмощується поруч.

— Зараз я розповім тобі страшилку.

— О… — Це діло я полюбляю, хоча мама не дозволяє мені дивитися фільми жахів. Вона каже, що мені рано таке бачити. Що ці мами тямлять?

Я з готовністю очікую на розповідь бабці.

— Жила собі маленька дівчинка, страх, яка неслухняна та ледаща. Тільки настане день, вона бігла на двір і била байдики, а ввечері любила до пізньої ночі спостерігати за зірками. Тож коли всі лягали спати, дівчинка прочиняла двері й виходила на подвір’я. Та ось однієї ночі вона, як завжди, не заснула, а потайки прокралася на вулицю. Довго-довго сиділа під вікнами, дивлячись у небо, та не могла побачити ні зірочки. Дівчинка зробилася дуже сумною і збиралася вже йти назад до хати, як раптом відчула, наче хтось стоїть позаду неї.

Шкірою пробігають сироти, але я уважно слухаю, натягнувши покривало до самого носа.

— Дівчинка обернула голову та побачила страшну жінку, котра стояла одразу за нею. Жінка мала потворне обличчя, облізлу шкіру й довгі кігті на пальцях; була одягнена в лахміття і кривила рот у беззубій посмішці.

Бабця замовкає, а я тягну ковдру ще вище.

— І що було далі?

— А далі дівчинка голосно закричала, але ніхто не встиг прийти їй на поміч. Бабайка схопила її своїми довгими ручиськами й забрала із собою, і більше ніколи не бачили тієї дівчинки. Згорьовані батьки розповіли цю історію іншим, щоб усі пам’ятали, які на світі бувають страшні чудовиська.

— Але це ж неправда, це лише вигадка? — запитую я, свято вірячи, що всі страшилки придумали нестерпні старці, щоби змусити своїх внуків слухатися.

— Хтозна, внучко, хтозна, Натко. Але навіть я не дивлюся у вікна й не виходжу надвір, як впаде північ. І завжди закриваю фіранки.

Я намагаюся продемонструвати отой свій погляд, який так не любить мама, але, здається, виходить погано, адже мені все ще лячно від почутої історії.

— Лягай спати, внучко, і ніяка бабайка тебе не забере.

Цієї ночі та й усі інші я сплю, міцно обіймаючи бабцю уві сні.

 

***

 

Цьогорічний травень видається надзвичайно теплим, і на свята я вирішую привезти свою доньку Стасю до села. Бабця рада-радісінька побавитися із правнучкою, а я отримую чудову нагоду насолодитися сонячними й повітряними ваннами. Проте скоро переді мною постає одна вельми непередбачувана проблема: Стася навідріз відмовляється лягати спати. І як лишень я її не вмовляю: і казки читаю та історії вигадую, і саджаю перед телевізором, леліючи надію, що він її приспить — все коту під хвіст. Вперта дитина з почервонілими від втоми очима до глибокої ночі рветься на вулицю гуляти.

І тут бабця тишком нагадує ту саму історію, якою страшила мене в дитинстві. Ось воно, рішення!

Протягом усієї розповіді Стася хмурить брови та недовірливо позиркує у вікно. Я намагаюся розказати якомога правдоподібніше, проте все одно трохи прикрашаю. Проте хіба важко налякати п’ятирічну дитину? Врешті-решт страшилка спрацьовує, і Стася швидко втрачає бажання виходити на вулицю. Вона кутається у ковдру і поринає в міцний сон.

Другої і третьої ночі донька так само слухняно лягає спати. Я заспокоююся та викидаю проблему з голови. Але четвертої ночі Стася зненацька видає дивну фразу:

— Мамо, жінці за вікном холодно.

Я довго вдивляюся у скло, не розуміючи, про кого вона говорить.

— Стасю, там нікого немає.

Донька знизує плечима і дує губки.

— Вона пішла шукати тепла.

Я роздумую над її словами. Вечір надворі досить теплий, змерзнути важко. Якби хтось прийшов до нашої хати, то майже напевно постукав би у двері, бо ж чого б це йому просто стовбичити під вікнами? Може, маніяк який чи п’яниця? Але Стася бачила жінку…

Ламаючи голову, вирішую поділитися цими загадковими подіями з бабцею.

— Не виходь сьогодні на вулицю, внучко. Лягай вже спати. Ранок мудріший за вечір.

Вона говорить це спокійно, але мені видається стривоженою. Бабця наглухо закриває всі фіранки на вікнах.

Наступні дні я цілковито забуваю про дивні розмови. Ми втрьох гарно проводимо час то на полі, то на річці, то в сільському клубі. Стася грається з однолітками, я грію серце незабутніми спогадами в компанії друзів, а бабця смакує чергові плітки разом зі своїми товаришками.



Оксана Кириченко (Aillin Ai)

Відредаговано: 13.01.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись