Цикл підліткових жахів

Розмір шрифту: - +

Годинник

ГОДИННИК

 

 

20:56

 

Я знаходжуся в кав’ярні під чарівною назвою «Метелик». Чомусь це слово завжди асоціювалось у мене із чимось легким та повітряним. Всередині дуже затишно; стіни пофарбовані у кольори веселки, а в інтер’єрі прослідковуються образи метеликів. Наді мною висить люстра у формі чорнокрилого махаона, який приязно споглядає на мене з висоти.

Я примостився біля самого вікна за невеличким столиком кольору світлого дерева, із задоволенням попиваючи запашну каву. І хоча сюди прийшов не відпочивати, проте дуже приємно перебувати у затишку. Тут завжди тихо і спокійно, незважаючи на стабільну кількість відвідувачів.

В око мені впадає старенький годинник на стіні, зліва від мене, поруч холодильника з десертами. Раніше його тут не було. У фіолетовому кольорі він видається чудним, а його довжелезні маятники нерухомо виблискують синім відтінком. Наче повернувся у село до своєї бабці-художниці, яка за молодості розмалювала свою хатину.

За прилавком з відвідувачами щебече чарівна особа, яка кидає на мене грайливий погляд з-під довгих густих вій. Час від часу я дозволяю собі стрільнути очима у відповідь, але ж я прийшов сюди попрацювати (вільний Wi-Fi, як ніяк), тож поки вперто опираюсь її дівочим чарам.

Людей у кав’ярні небагато: двоє хлопців, мабуть, студенти, активно обговорюють останні новинки художньої літератури; молода пара у дальньому кутку цілується, явно забувши, де знаходиться; самотній дідусь за сусіднім столиком, котрий не зводить погляду з вище згаданого годинника.

Та як тільки я звертаю увагу на цього старця, він раптом оживає.

—  Зніміть цей годинник!

Голос такий сильний, юнацький, тож я дивуюся зовсім не з того, що він викрикує. Проте дід не вгаває:

—  Зніміть! Негайно! Він принесе нещастя!

От що означає «старечий маразм». Жаль, коли люди стають такими. Моя бабця теж не витримала боротьби за своє психічне здоров’я. Наприкінці свого життя їй раптом здалося, що вітки дерев, намальовані нею на стінах домівки, намагаються її задушити, і цими балачками вона ледь не звела з розуму усю родину.

Дівча за прилавком здивовано піднімає свої тоненькі брівки і кидає ясний погляд на годинник.

—  Дідусю, заспокойтеся. Це звичайнісінький годинник. Я купила його вчора в антикварному магазині майже за безцінь. Він так колоритно вписується у це кафе…

А в неї є смак. Може, таки взяти її номер? Щось мені підказує, що це буде неважко зробити… Але я відволікаюсь. Дід увесь червоніє і не припиняє лементу про «лихий» годинник.

Дівча зітхає та обережно підводить старця попід руки, рухаючись разом із ним у напрямку вхідних дверей.

—  Ходімо, дідусю, я викличу вам таксі…

Вона граційно випливає назовні, коливаючи своєю густою, чорною, як вороняче крило, шевелюрою.

 

21:30

 

Відвідувачів більшає. Буде смішно, якщо цьому посприяв дідусь. Вільних столиків стає все менше, а галасу — більше, тож потроху я починаю розуміти, що діла не буде. Роботи своєї я так не закінчу. Дехто помічає годинник на стіні та запитує у красуні-працівниці за нього. Вона без упину пояснює за антикварну лавку, тож, мабуть, історію скоро вивчать напам’ять. 

Старанно роблячи вигляд, що не бачу спокусливого погляду дівчини із чорним волоссям, я намагаюся зосередитись на роботі. Але на мить мене лякає пронизливий жіночий вереск:

—  Зніміть цей годинник негайно!

Цього разу ідилію закладу руйнує жінка літнього віку в сірій сукні із чорною стрічкою, пов’язаною на руці вище ліктя. Я ледь не впускаю з рук філіжанку. Що ж це діється? Епідемія яка?

Приходить тиша. Працівниця злегка дратівливо мовить:

—  Жіночко, ходімо, я вам допоможу…

Вона виводить очманілу від страху стару із приміщення, котра зовсім їй не опирається, а декілька пар очей проводжають їх. Коли працівниця повертається до прилавку, інтерес до події згасає й поступово розмови знову заповнюють невеличке приміщення. Я ж із цікавістю придивляюся до антикварного годинника на стіні. Що у ньому такого незвичного, що вже друга людина похилого віку втрачає здоровий глузд від його вигляду?

Годинник ніби зроблений якимось незграбним майстром, бо стінки мають неправильну форму: кути викривлені і похилені донизу; дверцята зозулі забиті на гвіздок і пофарбовані в яскравий червоний колір; маятники облізли, виставляючи напоказ іржу. Дерево де-не-де почорніло, і фіолетовий колір покрився темними плямами, що справді надає годиннику зловісного образу.

Цікаво, дуже цікаво.

 

22:09

 

Вже майже сплю над клавіатурою. Ніяких незвичайних подій більше не трапляється, тож люди потроху розбігаються по домівках. Дівчина за прилавком приковує мою увагу, і я посміхаюсь їй, як дурень, замість того, аби нарешті наважитися познайомитися. Піднімаюся зі стільця, маючи у думках твердий намір підійти до неї, як погляд падає на лиховісний годинник на стіні.



Оксана Кириченко (Aillin Ai)

Відредаговано: 13.01.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись