Цукор зі склом

Розмір шрифту: - +

Глава 17

Я шалено шкодувала, що дзвінок батька нагнав мене вже в той час, коли я прибула в гуртожиток і навіть встигла познайомитися з місцевою фауною, що складалася з досить вгодованих і абсолютно не сором'язливих тарганів, що снували під ногами прогулянковим кроком і навіть не намагалися сховатися. Все нецензурні коментарі я залишила при собі, а Олена навіть не звернула на живність уваги, ніби це не огидні шестиногі, а звичайні домашні улюбленці. Тішило лише те, що звикати до такого мені не доведеться - звинувачений, тобто я, пішов на угоду зі слідством.

Подзвонив батько після одинадцятої, коли ми з кучеряшкою вже доробили завдання з господарського права та повечеряли. Душ по-людськи прийняти не вийшло, тому що гарячу воду відключили, але я зробила що могла. Вискочила з кімнати і попленталась до єдиного вікна в кінці довгого коридору. Незважаючи на те, що мало хто в сусідних кімнатах спав, коридор був порожній, навіть світло не горіло, тому я сподівалася, що мені не складе труднощів поговорити наодинці, без свідків. Підвіконня виявилося досить широким, щоб я змогла забратися на нього з ногами, і дивитися на місто з висоти восьмого поверху, притулившись спиною до стіни.

- Як справи? - дуже обережно почав батько, ніби не з донькою розмовляв, а вирішив пройти навпростець по мінному полю. Мені ледве вдалося приховати, що я шалено щаслива почути його голос. Я й уявити не могла, що так сумувала, адже минуло якихось три дні.

- Могло бути й гірше! - відповіла стримано, ще не визначившись з метою розмови. Чи буду просити у нього грошей? Точно ні. Гордість не дозволить піти на таке, а ось чи вистачить мужності вибачитися - не знала. - Як твоя павучиха? Вже весь будинок захопила?

Батько тихо розсміявся, дозволяючи мені вільність на адресу його дівчини, і я була приємно здивована, що мене не ткнули носом в невихованість. Хоча, мій характер - його недопрацювання, тож я ні в чому не винна, це лише наслідки.

- Твою спальню не чіпала! Ти можеш повернутися, коли забажаєш! - я міцно стиснула губи, тому що бажання все кинути і втекти додому було сильніше, ніж очікувала. Але у мене ще були незакінчені справи в столиці - в першу чергу, спробувати налагодити стосунки з Бєляєвим.

- Щоб потім ти приводив це, як аргумент того, що я ні на що не здатна? - добродушно посміхнулася я, жваво уявляючи в голові нашу наступну сварку. Їх було так багато, що мені навіть не довелося особливо напружуватися, щоб продумати кожну репліку. - Ні, дякую! Але якщо просто скажеш, що сумуєш, мені буде приємно! - психолог намагалася навчити мене говорити про почуття довго, але жалюгідні спроби розвинути цей навик я демонструвала тільки в її кабінеті. Тільки останнім часом помітила, що виходить у мене досить непогано й з іншими людьми.

- Так, - він важко зітхнув, набираючись сил перед тим, як почати іронізувати, - мені не вистачає в будинку людини, яка постійно намагалася мене уникати. Почуття, ніби позбувся привида, до якого звик за багато років.

- Я зірвалася того ранку, бо думала, що ти хочеш знову познайомити мене з якимось хлопцем, - щиро зізналася я, роблячи перший крок до примирення. - Ти намагався завуалювати, що у тебе нові стосунки, але я зрозуміла це інакше… А привидом стала, бо не люблю з тобою сваритися.

- Пакт про ненапад? - запропонував батько, не змушуючи мене прямим текстом казати “вибач”, і я раптом згадала про наш договір, який стільки років допомагав зберігати баланс. - І ти не будеш називати Марію павучихою?

- Це дорого коштує! - фиркнула я, притискаючись щокою до холодного скла. Повинна ж я отримувати хоч якесь моральне задоволення від її присутності в моєму житті.

- Ми можемо домовитись! - якби він сидів поруч, то підморгнув б, розтягуючи губи в хитрій усмішці - торгуватися бізнесмен вмів пречудово.

- Я не хочу, щоб ти думав, що я написала тобі, бо мені потрібні гроші, - зупинила його я, розуміючи, що мій жарт послужив невдалим натяком на корисливий мотив. - Я підписала контракт, і тепер у мене є заробітна плата… - хоч сума і не велика, але зароблена власною працею - похвалитися було чим.

- І я тобою пишаюся, ти навіть уявити не можеш наскільки! Але, Уляно, іноді гроші - це просто гроші! - і так кортіло в цей момент засунути гордість подалі і погодитися - тоді всі мої проблеми були б миттю вирішені. - Я більше не зазіхаю на твою свободу і не буду намагатися купити гарне ставлення до Марії! Ми переросли той контракт, і я не можу не враховувати, що у тебе є власна думка і право на вибір! Просто не забувай, що ти моя неповнолітня донька, якій я намагаюся забезпечити гідне майбутнє. Ми зможемо знайти компроміс?

- Тобто я можу не любити Мері, і це ніяк не вплине на наші стосунки в майбутньому? І ти нічого не скажеш, якщо я зроблю татуювання? - з останнім я, звичайно, загнула, тому що особливого бажання лягати під голку не відчувала, але потрібно було додати щось для створення антуражу.

- Мені буде достатньо, якщо ти не будеш її ображати, хоча б з поваги до мене... Я не чекаю, що ви станете кращими подругами! - чесно відповів він. Батько не був простою людиною, але своїх обіцянок дотримувався завжди - не стане брудно маніпулювати. - Через місяць роби зі своїм тілом що хочеш, хоч під асфальтоукладальник лягай, обіцяю, що не скажу ні слова! - з сусідньої кімнати вийшли, хитаючись якась п’яна компанію з трьох хлопців, вони голосно перемовлялися між собою та реготали, але, на щастя, не помітили мене за відчиненими дверями. - Ти де? Що у тебе відбувається? - запитав батько схвильовано, хоча кому, як не йому знати, що я за себе постояти вмію. Почекала, поки хлопці відійдуть на пристойну відстань.



Анна Чацкая

Відредаговано: 17.02.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись