Далі й далі в ліс

Розмір шрифту: - +

Добування їжi – завдання не з легких…

Справжнiй друг – це той, хто в тебе на кухнi вже

 що-небудь їсть, тодi як ти ще навiть не встиг роззутися.

 

- Гик! – це було єдине, що вона вичавила з себе перед тим, як вiд подиву гепнутись на фiлейну частину свого супового набору. Чому? Гм, як би делікатніше сказати? Коли Нора повернулась обличчям до джерела такого приємного аромату, там була досить симпатична дiвчина. Все, на цьому делікатна характеристика цiєї особи закiнчувалась. Нора з великим подивом розглядала це чудо природи, сидячи на м’якенькій травичці. Їй було байдуже наскiльки смiшно зараз виглядає, бо вона була все ще пiд враженням вiд колоритного образу незнайомки. I справа була зовсiм не в її одязi, хоча варто вiддати честь смаку цiєї дивної особи, бо вдягнена вона була iдеально: чорно-бiла сукня вигiдно пiдкреслювала тонкий стан i блiду, аж перламутрову, шкiру, а чорна накидка з капюшоном не дозволяла запримiтити дiвчину вiдразу. Мабуть, на останню згадану частину гардеробу було накладене якесь закляття, яке змушувло вiдвести погляд за бажанням хазяйки. Нора вiдчувала слабкi магiчнi вiбрацiї та бачила рiзнокольоровi ниточки, якi оточували саме плащ-накидку.

«Дуже зручна рiч, між іншим, треба буде і собі коли-небудь прикупити,» - подумала Нора з чисто жіночою цікавістю оглядаючи плащик.

Вона вже трохи вiдiйшла вiд здвування i могла розглядати незнайомку нормально, без явного шоку на обличчі, який міг би бути образливим для неї. Незнайомці було десь рокiв п'ятнадцять-шiстнадцять, низенька, худенька, хiба що не прозора, мала шикарне волосся: з одного боку воно було хвилясте й коротке кольору воронового крила, а з iншого – довге, пряме, золотисто-бiле. Вона нiби уособлювала свiтло й темряву.

Розуміючи, що мусить щось сказати і якось виправдати свою поведінку, Нора таки спромоглся, перериваючись на гикання видушити з себе кілька слів з приводу такого ось нежданчика:

- Навiщо ж так лякати?! Гик! Такими темпами до розриву серця недалеко. Гик! Не кажучи вже про довiчний статус заїки! Гик!

Нора подивилась в очi цiй дивачцi i знову втратила дар мови. Вони були злегка розкосi i великi, але там, де в бiльшостi нормальних iстот був бiлок, у неї була темрява, але якась неправильна, повна мерехтiння бiлих вогникiв, нiби всiяне зiрками нiчне небо, чесне слово, райдужка її була золотою, в той час, як зiниця – бiлою. Складалося враження, що власниця ТАКОГО погляду зазирала в саму душу.

«Що ж, менi нiчого приховувати, нехай споглядає таку красу, як моя рiдненька душа. Даю тобi мою королiвську згоду,» - iронiчно думала Нора, щоб вiдiгнати острах, який з'вився в її серцi. Вона нарештi встала на ноги i стала не менш прискiпливо вивчати особу навпроти. Були в неї пiдозри щодо приналежностi цiєї дiвчини до однiєї раси, про яку Нора на свою бiду знала досить мало.

Зовнiшнiсть у незнайомки була така, що в найстрашнiшому снi не присниться. Гарна тобто. А ви що подумали? Вона мала дуже блiде обличчя у формi сердечка, пухкi вишневi вуста, якi зараз розпливлися в доброзичливiй усмiшцi, чорнi брови-ниточки, невеличкий, трохи кирпатенький носик, широкi вилицi та округле пiдборiддя. Ця дiвчина кожною своєю клiтиною випромiнювала дружелюбнiсть, але все одно не притупила Нориної настороженостi.

Дiвчина навпроти Нори привiтно кивнула їй та пiдiйшла до вишнi, пiд якою сидiла Нора. Остання напружилась, готова оборонятися чи в гiршому випадку тiкати, але незнайомка всього лише вкинула до рота червону ягiдку, ласо зажмурившись. Нора трохи заспокоїлась та вирiшила зав'язати знайомство. Iнстинкт саможбереження в'яло нагадав про себе, порадивши брати ноги в руки i йти кудись, де нiкого немає та не шукати неприємностi на свої нижнi пiвкулi. Але коли вона слухала цього зануду?

«Ой, та що вона нам зробить? – заговорив у нiй її вiрний друг Оптимiст. – У неї ж самi кiстки шкiрою обтягнутi!»

Нора подумки з ним погодилась та представилась:

- Я Нора, - сказала i запитально подивилася на незнайомку.

- Траярна.

О-о-о, який у неї був голос! Чистий, глибокий, заворожуючий.

- Слухай, у мене склероз на iмена, тож можна менi називати тебе "Тая"?

- Я не проти, - досить пофiгiстично знизала плечима Тая.

- А ти, мабуть, заблукала? – спiвчутливо запитала Нора i, не чекаючи вiдповiдi, продовжила, - але я не мiсцева, тож допомогти не зможу, а от мої знайомi на галявинi, здається, знають цей край. Я потiм вiдведу тебе до них, але спочатку допоможи менi запастись цими смачнючими ягодами, будь така ласкава, - вона вказала на вишнi. – А то там один такий вреднющий хлопець є! Він, гадаю, усе м’ясо сам злопає, коли прийде до тями, - почухала кiнчик носа Нора.

- А що з ним? – в голосi Таї прорiзалась стурбованiсть.

- Нiчого серйозного, - життєрадiсно усмiхнулась Нора, а потiм додала з капосливою усмiшечкою: - Йому корисно.

Тая тим часом зробила таку ж сумку iз сукнi, як у Нори, i пiдiйшла до заповiтного дерева, вже тягнучи руку за ягодами.

- Е-е нi, найсмачнiшi ягоди ростуть нагорi, а тут вони ще зеленковатi, - сказала Нора повчальним тоном. – Давай залазити на дерево.



Настя Лайт

#141 в Фентезі
#68 в Різне
#18 в Гумор

У тексті є: магія, гумор, дружба

Відредаговано: 30.12.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись