Діалоги з Монстром

Розмір шрифту: - +

Діалог восьмий

Хрипкий голос, копіюючи іноземний акцент, лунав із динаміків:

- Дурні американські зольдати, ви оточені, опиратися даремно. Здавайтеся. Вас чекає гарячий чай, тьху, блін, - сплюнув у мікрофон диктор, - холодні напої, вашь улюблений кока-коль із льодом, сухий одяг, гарячий душь, і наша російська гостинність.

Гостинність, мабуть, саме те що мало особливо надихнути американських солдат.

Удав слухав повідомлення з іронічною посмішкою, а Тіамат сміялася.

- Що насмішило? - запитав Апсу у сестри.

- Вони з фільму взяли це звернення, - пояснила Тіа, - старого фільму, знятого ще в період, коли імперія гриміла над Полігоном ядерними бряскальцями.

- Фільм про війну? - уточнив Апсу.

- Ні, про глобальні навчання могутньої Радянської армії.

- Чому тоді він говорить наче з акцентом? - поцікавився Удав.

- Російський гумор, - знизала плечима Тіамат.

З динаміків залунала музика, чудовий вальс. Апсу подав руку сестрі, вона відповіла глибоким реверансом, і прибульці закружляли у танці вздовж коридору. Бен Смітт, спостерігаючи за ними, посміхався. 

У коридорі на нижніх ярусах гори міг проїхати танк чи навіть поїзд, якщо заздалегідь прокласти рейки. І вальсувати була можливість, немов у бальній залі. 

Удав глянув на камери спостереження, одноокі вартові рухалися не випускаючи з видимості танцюючу пару. Бену Сміту стало цікаво: «А як реагують на цей зухвалий вальс прибульців російські генерали?».

Вальс закінчився, з динаміків лунало нове повідомлення:

- Наївні і довірливі російські громадяни. Так, ви! Ті хто пішов з дурним американським зольдатом! Ви оточені, опиратися даремно, здавайтеся, скажіть нам, де ховаються американці і ми гарантуємо вам життя і гарячий чай також. 

За тим повідомлення, адресоване американським солдатам, повторилося англійською. І знову вальс, чудовий вальс. 

 

- Вони що, танцюють? - генерал Смехов тицьнув пальцем у монітор. - Це вони показують, як нас зневажають?

- Швидше за все, вони просто танцюють бо музика сподобалася, - відповів професор Ловрашов, - нічого дивного, вільні істоти.

- Нічого дивного? - обурено перепитав Смехов. - На них полює весь гарнізон - і нічого дивного, вони танцюють вальс! Охринівші прибульці. І цей нахаба вже здохнути мав, а дивись, скалиться! - тикав генерал у монітор на начальника відділу артефактів. - Куди вони йдуть?

Молодий лейтенант, комп'ютерник роздратовано відсовував монітор, щоб генерал не пошкодив екран імпульсивно тикаючи у нього пальцями.

- До нас, - знову реготав Губенко, - до нас вони йдуть, едрен батон!

- Ось що ти знову регочеш, Губа? Ось чому ти весь час регочеш? - з обуренням запитував Смєхов.

- А тому, друже, бо мені, б###дь, страшно, - відповів генерал Губенко вже серйозним голосом. - Ці гади ще нічого такого не зробили, а мені, едрен батон, ой як страшно. Інтуїція, мать її, ніколи ще не підводила.

- Навіщо вони до нас йдуть? Що вони хочуть? - хвилювався Смехов.

- Що б не напланувли ссуки, нікуди вони з того коридору, едрен батон, не підуть, там і ляжуть, - злостиво пообіцяв Губенко.

- Так, так, і я знову подивлюся, як від драконів кулі відлітають, - зітхнувши, буркотів Ловрашов. - Хіба мене потрібно слухати? А я власними очима бачив, як спецназ бігав за цим прибульцем. Та навіщо мене слухати? Не потрібно мене слухати. Потрібно цирк на нашій базі повторити.

- Аркадій Іванович, що ви все бурмосите? - розсердився Смехов. - Ну бачили ви щось на європейській базі. Стріляли в нього, але не влучили певне. Американці стріляти не вміють. А ми уміємо. У нас різні набої є, може, чим і проб'ємо шкіру ваших драконів.

- Моїх? - здивувався невролог. - Коли це вони моїми стали? Вони тепер - ваша проблема.

- Жорстокі ви, едрен батон, люди, вчені, - щиро журився Губенко. - А у нас і свої звірятка є. Час перевірити їх на боєздатність.

Ловрашов застогнав, наче відчув раптовий біль:

- Куди жорсткіше дітей у бій з драконами кидати. Юрченко дурень якщо погодиться на це випробування.

 

У коридор, де мить тому прибульці танцювали вальс, виходили з усіх коридорів озброєні солдати, вони оточили чужих, зімкнули ряди, наїжачились чорними дулами автоматів. 

Смехов у кімнаті спостереження схилився над мікрофоном і переможно сказав:

- Пане Смітт, покладіть зброю, ляжте на підлогу і ваших інопланетян вкладіть, тоді усі житимуть. Не хочеться стіни кров'ю заляпати, клієнти потім лякаються, самі розумієте.

- Не розумію, - тихо сказав Удав, - зовсім не розумію.

Бен подумки запитав у Апсу, що робити. Та Апсу був розгублений.

- Ми здаємося, - прошепотіла Тіамат.

Удав стискав свій автомат. Після тортур Бен Смітт боявся знову потрапити до ката російської бази.

- Поклади автомат. Ніхто тебе не чіпатиме, я не дозволю, - прошепотів Апсу.

- А портал? Я готовий це витримати, - відчайдушно запитав Удав.

- Навіщо енергію витрачати, - знизав плечима Апсу.

- Ви знали, що так буде? - розсердився Бен Смітт.

- Це було очевидно, - відповіла Тіамат.

- А як ще потрапити туди, де її тримають? - запитав прибулець і наказав, - Поклади автомат, - запевнив, - Енергія Тіа зробила тебе практично невразливим, не бійся. Влаштуємо гастролі на верхніх рівнях!

Тіамат хижо усміхнулася.

 

Полковник Нарченко насолоджувався тим як покірно американець поклав автомат на підлогу і відкинув його ногою. Бен Смітт і дивні молоді люди, що супроводжували його лягли на підлогу. А в приписі про них було написано - "Особливо небезпечні".

- Руки на потилицю, щоб я бачив! - крикнув Нарченко.

- А дівчинка гарненька, - процідив капітан Ровний.

- Обшукати! - наказав Нарченко. 



Марк Алл

Відредаговано: 21.01.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись