Діалоги з Прибульцем

Розмір шрифту: - +

Діалог третій

Секретна база у горах Північної Кореї, недалеко від кордону з Китаєм. Інформація про базу доступна тільки тим, для кого її будували, тим, хто її обслуговував і охороняв, і тим хто нею користувався.

Сховище корейці побудували для свого улюбленого Великого вождя. Зручне місце, проста, функціональна конструкція, не без розкоші.

Удав увійшов у ліфт, на руках тримав сестру Мумії. Апсу зупинився перед входом. Кабіна ліфта була вузькою, чи навіть тісною.

- Невже боїшся ліфта? - здивувався Удав.

- Я боюся ящика, у вузькій шахті. Після саркофагу, у мене розвинулась, як у вас це тут називають, клаустрофобія, - відповів Апсу.

- Тут є п'ять ліфтів, цей найшвидший. Внизу хороший бар, - намагався заспокоїти гостя Бен Смітт. Насміхався, - У тебе є фобії. Неймовірно.

- Тебе бавить моя слабкість? - Апсу зайшов у ліфт, притулився до холодної дзеркальної стіни.

- Бавить, - погодився Удав, - наявність у тебе фобії доводить, що ти живий.

- Отже вразливий, - Апсу заплющив очі коли ліфт пішов униз.

- І це також, - погодився начальник відділу Артефактів.

- Та я контролюю себе, - Апсу усміхнувся, - моя фобія, пікантний штрих особистості, сформованої впродовж певного етапу життя.

- Для такого як ти, фобія лише пікантний штрих. Але люди, часто стають заручниками своїх слабкостей.

- А ти заручник своєї слабкості? - запитав Апсу. - Ти боїшся залишатися на самоті.

- І хто тобі дозволяв порпатися у моїй голові? - пробурмотів Удав, - ще одна твоя слабкість - безсоромна цікавість.

- Цікавість рухає світом, - дражнився Мумія, наче каверзний підліток.

- Ти не занадто звик до образу хлопчиська, - Удав знав що сердитись на нахабного прибульця безсенсовно і навіть неможливо. Як і зупинити цікавість монстра, що з усіма своїми кігтями проникав у душу.

- Я, для свого виду, насправді, ще юний, - нагадав Апсу.

Ліфт зупинився. Удав посміхнувся:

- Ось бачиш, у цікавій бесіді ти не відчував страху.

- Я не демонструю страх? Особливо під час цікавої бесіди.

Удав почав звикати до несподіваних змін напрямку думок інопланетного гостя, і до його непередбачуваних відповідей.

Ліфт відчинився випустивши гостей у коридор прикрашений полірованими, до дзеркального блиску, кам'яними плитами. Підлога дерев'яна, вкрита килимовою доріжкою яка поглинала усі звуки. Лампи денного світла не сліпили очі. І головне - в цьому коридорі високі стелі - метри чотири, не менше.

Довгий коридор привів до круглої зали - величезного центру спостережень з безліччю екранів різноманітних конфігурацій, від простих лампових до гнучких стерео. Такими стереоекранами люди на поверхні Землі ще не користувалися. Із залу спостереження вели коридори, усюди світло, усі екрани працювали. За екранами спостерігав черговий офіцер. Побачивши гостей черговий встав, вклонився, і знову сів, повернувся до своїх обов'язків. У залі Удава і його супутника зустрів чоловік у лівреї із золотим шиттям. Він теж вклонився, згідно корейським звичаям і запросив йти за ним.

Удав повторив уклін корейця. Апсу, відволікся, спостерігав за зображенням на екранах.

- Зацікавило? - запитав Бен Смітт у Мумії.

- Для чого насправді побудована ця база? 

- Це база стеження, побудована по замовленню ніберійців, тут записується усе, що бачать камери у містах на поверхні Полігону, на всіх континентах. Ця база займається тільки відеоспостереженням. Звуки простежують на іншій базі.

- Навіщо такі таємничі складності? - щиро дивувався Апсу.

- Так хочуть ніберійці.

- Ви робите усе, що вони хочуть? - задав Апсу провокаційне запитання.

- Доводиться, - терпляче відповів Бен Смітт, - серед них є і ті хто співчуває жителям Полігону.

- Це усе жахливо, - із сумом мовив Апсу.

Удав здогадувався, що Мумія знає багато про ніберійців, Сонячну систему та Полігон. Іноді язик чухався назвати гостя старим інтриганом. Зважився запитати у гостя те, що давно хотів знати:

- Те щось, що поглинає енергією живих, у внутрішніх кубах Полігону - це, насправді, що?

- Невдала спроба Мардука створити первинну порожнечу, - відповів Апсу, - щось, що мало бути схожим на нас з сестрою. Тільки наш брат помилився. Годував порожнечу душами, вирваними з тіл у війнах, а потім негативними емоціями живих, енергією страждання та болю. Хотів розбудити у порожнечі почуття та розум. А коли він зрозумів, що порожнеча стала живою, але не набула розуму, спробував сам стати розумом тієї порожнечі. Останній його наказ прийшов вже тоді коли він почав розчинятися у пустотнику. Ангели мали припинити експеримент, заблокувати монстра у кубах древньої лабораторії, накрити Полігон куполом силового поля, не допускати на його територію смертних. А нібірійці з цікавості розблокували куби. Розбудили монстра. Тепер, якщо його не годувати, він почне шукати собі їжу, розширюючись. А якщо відчує свободу, якщо зрозуміє що матерія поживніша ніж енергія - його вам не зупинити.

- А ти можеш його зупинити? - запитав Удав. Був спокійний, та відчув що йому холодно у мікрокліматі підземної бази.

- Я можу, але не наважусь, бо з пустотником загинуть усі жителі Полігону. Він з'єднався з людьми поглинаючи їх енергію, і зробив їх заручниками. Усі душі, втілені у тіла на території Полігону, втратять досвід і здобуті у перевтіленнях знання, будуть знову первинними іскрами, як на початку Світу. А тут є не тільки душі народжених, а й духи ненароджених.

Душі народжених, духи ненароджених? Удав здогадувався, про що говорив Апсу. Та поки не міг усвідомити. Та він знав, мільйони людей Полігону навіть не підозрювали, чому завжди відчувають нестачу енергії, не розуміли причину депресії, неврозів, нічних кошмарів і підсвідомого страху. У масштабах Полігону, та й загалом усієї планети показники деградації були вражаюче жахливими.



Марк Алл

Відредаговано: 15.11.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись