Діалоги з Прибульцем

Розмір шрифту: - +

Діалог п'ятий

Кларка, викрали з власного кабінету. Він усе ще перебував, як люди люблять висловлюватися, у легкому шоці. Тільки що був на роботі, дзвонив дружині, питав, що купити по дорозі додому, чув веселий голос доньки. І тут солдати у масках, удар, укол, кайдани, гвинтокрил, військовий корабель, гігантський авіаносець з його різнобарвним персоналом і доктор Ренлі.

Коли Кларка привели на палубу, закутого у наручники, він не міг зрозуміти: його збираються скинути у море, чи вбити якось інакше. Приголомшений, настільки що заспокійливі препарати вже не діяли, він насилу розумів, що, власне, відбувається цим ранком, чи вечором?.. Кларк здогадався, що завезли його досить далеко від рідного дощового Лондона. 

Важкі хмари пропустили гвинтокрил. Кларку здавалося, що він спить, це раптове чуже і вже таке знайоме відчуття чужого неба і чужих зірок.

Розлючений Удав вискочив з вертольота, пригинаючись, бо гвинт ще не зупинився. Ні, гнучкі лопаті, звичайно, не могли знести голову містеру Смітту, напевно, не могли, просто всі пригиналися, втягували голову, інстинктивно відчуваючи ймовірну небезпеку. Та й хто його знає, всяке може трапитись.

Завжди акуратний містер Смітт цього разу не застібнув піджак, без краватки, волосся не розчесане. На обличчі емоція гніву. Рухи швидкі, нервові. Але Кларк радів, адже знав що начальник відділу Артефактів врятує його з полону. Психолог подивився у кабіну вертольота і не повірив своїм очам. Хотів скрикнути з обуренням: «Навіщо ти повернувся? Вони тебе у спокої не залишать, поки не розітнуть наче лабораторного щура!»

Апсу вийшов з гелікоптера на руках тримав когось. Кларк відчував, чи здогадався, що це Тіамат. Він вже бачив колись її на підземній базі біля Женеви. Древній бог у звичайних джинсах і простій, темного кольору, толстовці, зі своєю чорною гривою, заплетеною у косу, міг здатися людиною. Якщо, звичайно, не придивлятися.

«І знову тебе вітаю», - почув Кларк. Думки ставали ясними, зір - чітким. Біль від побоїв зникала, певне ребра зрослися.

«Я радий тебе бачити, навіть коли я у кайданах», - посміхнувся Кларк, підборіддя більше не боліло.

«Не вмієш ти битися», - насміхався Апсу, - «Потрібно тебе навчити».

«Їх було п'ятеро», - Кларк намагався, щоб оточуючі не бачили по його виразу обличчя, що уявний діалог між ним і гостем, вже йде.

Але доктор Ренлі і без того був зайнятий, намагався відбиватися від Удава який став схожий на атакуючу змію.

І в процесі агресивного розмови Удав змусив доктора Ренлі зняти з Кларка наручники, вони натерли руки психологу. Втім, це теж швидко загоювалося.

Апсу, тримаючи сестру лівою рукою, простягнув праву Кларку. Друзі потисли одне одному руки. 

Ральф Ренлі наказав солдатам бази п'ятдесят один, групи бетта, провести прибульця і психолога до їх каюти.

Удав попередив Апсу:

- На палубу не виходити.

- Очікуєш, що я полечу звідси, чи попливу? - вишкірив маленькі ікла древній бог.

Удав махнув рукою, мовляв іди неможливе створіння. Стиха лаявся на усіх, навіть на літак, що йшов на посадку.

На борту величезного авіаносця перебувало близько шести тисяч чоловік. І звичайно, багатьом, якщо не всім, було цікаво, кого забрали у Північної Кореї. І чому інцидент, раптово виник між державами, відразу був вичерпаний, і кораблі знялися з якоря після прибуття гвинтокрила з трьома пассажирами. Припущення ставали чутками і перетворювалися на інформацію. Правду не припустив ніхто.

П'ятеро солдат проводили гостей у офіцерську каюту люб'язно виділену самим капітаном. Це було тісне приміщення з двоярусними ліжками. Цікаво, куди поділи самих офіцерів? Тимчасово розмістили в матросскому кубрику? Кларк нервово почав було ходити з кута у кут, але зробив навіть повноцінного кроку, зупинився.

- Такий величезний корабель і такі маленькі каюти, - сердився Кларк. - Чорт! Я повинен зателефонувати дружині?! Вона там збожеволіє, не знаючи, де я! Почне в поліцію дзвонити і в клініки.

Апсу поклав сестру на верхнє ліжко, загорнув у ковдру. Заспокоїв психолога:

- Їй повідомили, що у тебе термінове відрядження. І ти подзвониш їй, як тільки з'явиться така можливість. Певно ще й запевнили - відрядження не загрожує твоєму життю..

- Виродки, - Кларку лаявся, згадуючи подробиці свого викрадення.

- Потрібно випити, - запропонував Апсу.

- Це військовий корабель, тут не п'ють, - заперечив Кларк.

- Не може бути, - вишкірився маленькими котячими іклами древній бог, - це ж флот! Як це на флоті і не п'ють?

- Я собі уявляю дисципліну на твоєму зоряному флоті, - сміявся Кларк.

- Ні, не наскільки жахливо. Те що ти уявив, це анархія і хаос, - розсміявся як хлопчисько - зоряний адмірал. 

Кларк і справді уявив собі суцільне пияцтво на кораблях, подібних до цього авіаносця, тільки у космосі, додав кілька сцен з життя стародавнього Риму. Ще й самого Апсу помістив в центр уявного хаосу, надавши йому риси грецького бога виноробства.

- От тебе понесло, - шанобливо оцінив Апсу уяву психолога.

У двері постукали.



Марк Алл

Відредаговано: 15.11.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись