Діалоги з Прибульцем

Розмір шрифту: - +

Діалог сьомий

Алекс заблукав. Відразу. Як тільки зайшов за третій поворот і піднявся на верхню палубу по крутій металевій драбині. 

Ще старанніше він заблукав, коли у четвертий раз спіткнувся через перегородку, це такі високі пороги на авіаносці для герметизації відсіків. Кларк сам ледь не впав, також зашпортавшись у високому порозі і заплутавшись у власних ногах.

Апсу бачив, що Алекс заблукав, і спробував дізнатися у службовця бази п'ятдесят один де на кораблі те горезвісне кафе, чи кают-компанія.

Як воно зазвичай буває, коли гості корабля блукають, вони починають безцільно блукати коридорами, каютами та заважати службовцям.

У розпалі робочого дня, чоловіки і жінки у формі, та одязі різного кольору, бігали з палуби на палубу у своїх справах. Вони усі знали, куди йдуть, а ось Алекс не знав. Хлопець зупинився, та зізнався, що він не ясновидець, що швидше за все, половина екіпажу теж тут заблукали. Додав що тепер вірить у привидів матросів, які померли у цьому величезному плавучому місті не знайшовши дороги до кубрику.

Апсу, склавши руки на грудях, притулився до перегородки, що злегка вібрувала від роботи двигунів, від електричного струму від ударів хвиль, від гуркоту літаків які злітають з палуби, з посмішкою погодився, що половина команди може не пам'ятати весь план корабля, але ось у наявності привидів засумнівався, занадто новим був цей авіаносець. Апсу навіть погладив перегородку корабля. Кларк з подивом відзначив, з якою ніжністю Апсу оглядав корабель.

- Подобається тобі така техніка? - посміхнувся Кларк.

- Дуже, - погодився Апсу, - люблю я кораблі.

- Може, запитати кого, де тут те кафе чи місце де люди каву п'ють, - розгублено оглядався Алекс.

- Це тут називається кают-компанія, може їдальня, - з усмішкою виправив Апсу.

Алекс намагався зрозуміти, прибулець жартує чи серйозно,

 - Може, ви самі запитаєте когось, де ми і куди йти?

Дівчина у темно-синій формі підійшла до чужинців, звернулася до Кларка, він їй здався старшим, такий холодний, у своїй англійській манері триматися:

- Я можу вам допомогти?

Апсу, їй видався дивним. Півроку вона служила на кораблі і зовсім не сприймала довгого волосся. Навіть у жінок. У деяких чоловіків,  бороди були довші ніж зачіски. А ось Алекс сподобався їй, вона йому посміхнулася.

- Так, - відповів Кларк, мимоволі просканувавши незнайомку, - Ми шукали, де купити пиво. А тепер не знаємо, де наша каюта.

- Пиво на кораблі не продається, - співчувала їм дівчина, - я можу вас провести до магазину. Але у вас мав бути супровід. Де він?

- Загубився, - знизав плечима Апсу. Гра у блукання на авіаносці його бавила.

- Ти залишив його сторожити каюту, - нагадав Кларк.

Апсу здивувався:

- Той солдат біля дверей каюти? Гаразд, визнаю, я сам винен, що ми заблукали. Але Алекс запевнив що знає корабель.

- Та звідки мені знати корабель? Ви собі уявляєте розміри цього корабля! - обурився телепат бази п'ятьдесят-один, зрозуміючи, що його розігрують. Вирішив заручитися підтримкою незнайомки, - дівчина, скажіть, чи реально вивчити ваш корабель за день?

- Я на кораблі не дівчина, а сержант Вілсон, - посміхнулася дівчина-сержант Вілсон. Ходімо я проведу Вас.

 

Подолавши ще, здавалося, кілометр, вузькими коридорами з високими перегородками, хоча насправді то було лише метрів сто, сержант Вілсон привела гостей до скляних дверей магазину. Біля магазину стояла черга.

- Тільки пива там не продають, - знову попередила сержант і усміхнувшись Алексу пішла. Алекс засмутився, сержант Вілсон, була гарною. Кларк знущався, мовляв не було шансу у Алекса заполонии серце сержанта. Апсу несподівано припустив, що з них трьох, вона б вибрала Алекса.

- Це чому? - здивувався Кларк.

- Якби ми вчотирьох опинилися на якомусь астероїді. Хоча, це ж морський корабель. Тоді на безлюдному острові, то вона б обрала нашого шпигуна. Ти старший, я незрозумілий, а він єдиний наче нормальний і її віку, - відповів Апсу і взяв кошик зі стосу, - Цікаво.

- Що цікаво, - перепитав Кларк.

- Магазин на військовому кораблі, - відповів Апсу.

- На твоїх кораблях немає магазинів? - Кларк переключився на більш цікаву гру у фантастичні розповіді про чужий світ.

- Ні, - відповів Апсу. Він стояв у черзі, виділявся зростом і довжиною волосся, на нього дивилися наче на дикого звіра, який раптово опинився на свободі, але повів себе як людина.

Кларка насмішило що древній бог стоїть у черзі до магазину на військовому авіаносці з пластиковим кошиком. Психолог не втримався запитав:

- Вони маленькі?

- Хто?

- Твої кораблі, - нагадав Кларк, - Цей в довжину триста тридцять три метри і сімдесят метрів в ширину.

- Як малий космічний крейсер, - чогось дивувався Апсу.

- Малий? - перепитав Кларк.

- Так, - погодився Апсу, Кларк бачив, що прибулець думає про щось своє, але прочитати думки стародавнього бога було неможливо. Апсу пояснив, - середній військовий крейсер близько тисячі метрів - три рази по триста тридцять, великий-близько двох тисяч метрів, шість разів по триста тридцять.

- Чому триста тридцять? - дивувався Алекс, який не зовсім розумів, про що говорять його підопічні.

- У вас сто, у нас тридцять три, - відповів Апсу. Він подивився у очі Алексу, наче вперше його побачив. Алекс заплющився, дивитися у очі прибульця це наче провалитися у міжзоряному безодню. Вперше відчув і фактично почув, що розмовляє з кимось, настільки ж стародавнім, як світ. Чи не його, цього дивного прибульця, дід Алекса, колись пророкуючі, назвав Чорно-Богом. Алекс зарікся ось так просто дивитися прибульцю в очі. Добре, що Кларк відволік своїм питанням:

- А ти на якому літаєш?

- Мій флагман двохтисячний.

- І на такому величезному кораблі немає магазину? Тут шість тисяч чоловік служить, а скільки на твоєму двохтисячному?



Марк Алл

Відредаговано: 15.11.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись