Діалоги з Прибульцем

Розмір шрифту: - +

Діалог вісімнадцятий

- Не можу я бути творцем, - з релігійним жахом заперечив Алекс.

- І не зміг, - безжально сказав Апсу, і додав сумно, - не втримався.

- Але чому я, тоді, людина?! - вигукнув Алекс. Ой, як його зачепило сказане.

- Тому що творець - це вільний художник, дракон на крилах натхнення, вічний мандрівник, а не скрупульозний маніпулятор, який за допомогою науки намагається зробити вторинну порожнечу новим всесвітом, - відповіла Тіамат. Всі звикли до її м'якого голосу, веселого сміху, і ось вона підвищила голос на тональність. Удав побачив дивну прибулицю іншою, і зрозумів що вона може бути власною та жорстокою. Вона почула його думки, зітхнула подивилася у очі містера Сміта, і додала вже звично тихо, - Віскі закінчилося.

Удав зв'язався з секретарем по внутрішньому телефону (мобільні телефони на базі не діяли) і попросив, щоб у номер двадцять сім принесли п'ять пляшок віскі і три пляшки вина. Навіщо вино, він не пояснював, сказав, що принести потрібно саме те вино, яке він замовляв.

Алекс ошелешено дивився на Тіамат, і несподівано скипів:

- А хіба я зараз, коли я людина, можу відповідати за те, про що не пам'ятаю?! - завмер під її поглядом, зніяковів і тихіше додав, - мені здається, те, що я нічого не пам'ятаю - вже покарання за щось, чого я не пам'ятаю. Виходить, я соратник вашого ворога?

- Наше творіння, наш брат, наш ворог. Може ти він і є, - Апсу зітхнув, - Було й було. Сам повернеш втрачене. Мені здається, ти себе покарав декількома людськими життями.

- А хіба життя людини - це покарання? - запитав Удав.

- У яких би умовах не народився творець, перебувати в слабкому тілі людини, до того ж, носія ДНК, без пам'яті і сили, на планеті, де людей використовують як енергоресурс? Гірше не придумаєш, - перерахував давній бог.

- Це страшно, і справді страшно, - погодилась Тіамат.

Посильний приніс спиртне. Удав запропонував спробувати вино, він купив його у французьких виноробів, усе чекав слушної нагоди, і ось дочекався призначення на посаду. З цим вином вони пішли на кухню.

Алекс рахував плитку під ногами, зайнятий думками про ймовірну свою божественність, несподівано запитав у Тіамат:

- Так я був богом?

- Так, - відповіла вона і додала, - і навіть після того, як втратив дар творця, ти залишався богом.

- Бог - це не творець?

- Бог - це істота, яка може силою думки впливати на матерію, але творець може думкою перетворювати енергію на матерію збирати матерію в великих обсягах і переформовувати її на щось. Між творцем і вищим магом не дуже великі відмінності, але вони є, і вони суттєві.

- Ти казала, що творець - це дракон? Я був драконом?

- Всі творці - дракони, - відповіла Тіамат, - але Мардук відмовився бути драконом, та заборонив творцям з'являлися перед ним у формі драконів.

- За що він не любив драконів?

- За те, що ми з братом, його творці - дракони, а нас він ненавидів. Хоча і любив шалено, але і ненавидів. Одночасно.

Апсу і Удав розмовляли з кухарями. Алекс і Тіамат сіли за стіл. Це була офіцерська їдальня для командувння і керівників бази п'ятдесят один, нагадувала вона швидше домашню вітальню, виконану у стилі звичайного американського будинку, тільки столів було п'ять, і безліч стільців. Стіни, заклеєно домашніми шпалерами, канапи під стіною, м'які стільці, все, щоб люди, які приходили у цю їдальню, відчували домашній затишок.

- Але так можна збожеволіти, коли два суперечливих почуття до рідних тобі людей, чи не людей, розривають серце, - навіть зараз, пройшовши три людських життя, колишній творець відчував біль.

- Так він, напевно, і зійшов з розуму, - погодилась Тіамат. Мабуть, їй боляче було згадувати подробиці сімейної війни.

Апсу розглядав фото на стінах одомашненої їдальні. Там були зображення усіх гостей і кораблів, які прибували на космодром бази п'ятдесят один. Навіть чорно-білі, коли космодром і база тільки будувалися.

- А тут що, і справді корабель прибульців розбився? - запитав Апсу у Удава, тикаючи пальцем у фото, на якому була зображена тарілка, що врізався у землю.

- Це була аварія міжпланетного диска, побудованого за схемами нібірійцев, - відповів Удав. - Біороботи не впоралась з керуванням, ось ці маленькі пуголовки з пальцями-щупальцями, огидні істоти, їх виробляють тепер тут на базі, навіть на кухні на простих роботах двоє працюють.

- Але, мабуть, корисні біороботи, якщо до сих пір використовуються? - запитав Апсу.

- Якщо призвичаїтися, правильно ставити їм завдання, то цілком, - кивнув головою Удав, - їх навіть купують багаті обізнані земляни разом з дисколітами, як пілотів і механіків, але іноді як слуг.

- Подібне є і в нашому світі, люди не змінюються, - знизав плечима Апсу.

З дверей у кухню, вийшов один маленький біоробот з підносом. Метр десять зростом, з сірою блискучоюа шкірою, з довгими руками, гнучкими пальцями і великою головою. На голові великі очі, впадини вух і ніздрів.  Він швидко розставив на столі тарілки, і пішов. Алекс, Апсу і Тіамат ошелешено розглядали біоробота. Навіть Удав трохи скривися.

- І ось усім  цим, мені доведеться тут керувати, - приречено сказав він.

- Тримайся, - підбадьорив його древній бог, ледь стримуючи сміх.

- Дивна істота, - промовила ошелешено Тіамат, - зворушливо потворна, а можна якось змінити його зовнішність?

- Це вже бренд, - відповів Бен Смітт, - люди Землі звикли думати, що прибульці з інших планет виглядають саме так і ніяк інакше.

- Збочення якесь, ні у одного творця на такий жах почуття гумору б не вистачило, - відповіла Тіамат.

З кухні вийшла жінка у охайному одязі і білому фартусі, пишна, приваблива блондинка середніх років, така ж по-домашньому затишна, як і домашня затишна їдальня. Жінка принесла ще один піднос, поставила на стіл, привіталася, побажала приємного апетиту, пораділа що біоробот, як вони його називали, маленький Майкл, добре впорався із завданням. Обіцяла, що великий Майкл скоро приготує м'ясо.



Марк Алл

Відредаговано: 15.11.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись