Діалоги з Прибульцем

Розмір шрифту: - +

Діалог двадцять п'ятий

Суцільним потоком полив дощ.

Лось наздогнав сержанта:

- Нас переслідують, але хто, не розумію. На людей не схоже, на звірів теж.

- Раптори повернулися? - зробив припущення Берсерк.

- Раптори відсвічують менше, - заперечив комп'ютерник.

- Що за біс? - насторожився сержант, коротко скомандував, - Передай по ланцюгу бути готовими до оборони.

- Що стоїмо? Кого чекаємо? - Апсу з'явився зовсім несподівано, немов з власної тіні вийшов, тільки тінь його за мить до цього була звірячою. Зупинився поруч з сержантом і лейтенантом. Додав з посмішкою, - Ми б наздогнали.

Поруч із древнім богом з чагарів висунувся Рав, вишкірився у блискучій своїй посмішці, задоволений собою. Сержант помітив, що Тіа виринула з іншого боку колони, поруч з Лисицею. Та по-сестринськи обняла маленьку дівчину, зашепотіла щось на вухо, Тіамат тихо розсміялася. Кабан їм відповів, розсмішив дівчат. Тільки Кіт чомусь знітився. Інші раптори виходили із заростей, ставали поруч з людьми.

- Ви що робите? - Серж запитав з доброзичливо-хижою посмішкою старого вояки, - Увагу до нас привертаєте?

- Навпаки, - знизав плечима Апсу, - відволікаємо. Нам туди, - вказав на джунглі, суцільні джунглі без орієнтирів, - До точки ще годину йти.

- Як ти знаєш, куди йти? - здивувався Берсерк.

- Він знає, - Апсу показав на раптора.

Дощ припинився так само раптово, як почався. Відразу стало парко.

Рав пробуркотів невдоволено:

- Люди. Місцеві.

Апсу кивнув, його ніздрі вловили запах мисливців з того самого поселення, яке вони з рапторами врятували від бойовиків:

- Подякувати прийшли? - криво усміхнувся древній бог і зловив стрілу, що летіла у сержанта, ледь помітним рухом опустив ствол автомата, який сержант звичним рухом направив у джунглі. Куля пірнула у грунт.

- Попередити не могли? - сердився сержант.

- Так тобі Лось повідомив, - нагадав Апсу, розглядаючи стрілу. Одночасно він підняв руку, дві стріли,  що зі свистом летіли у солдат, втратили швидкість і впали у траву, - передай по ланцюгу не стріляти. І не галасуйте. Піду поговорю, дикі ж люди, не цивілізовані, домовлюсь, напевно, - перезирнулися з Тіамат, вона кивнула, погоджуючись з чимось.

- Ти зовсім божевільний? - Берсерк не розумів нічого. Не звик він до такого. Він звик - якщо хтось стріляє, потрібно стріляти у відповідь, якщо хтось замахується, потрібно вдарити першим. А тут було усе інакше, операція у присутності інопланетних скаутів здавалася йому хаосом, - Бардак якийсь! А як він стріли зупинив?

Апсу підійшов до дерев, які нічим не відрізнялися від інших дерев, назустріч йому, мов зачаровані, вийшли тубільці: низькорослі, худі, жилаві, в вицвілих футболках, подертих шортах, босоніж, озброєні луками та списами. Ватажок чи вождь, стояв попереду своїх людей, як личило за законами джунглів. Всього мисливців було шестеро - чотири дорослих і двоє підлітків. Чорношкірі хлопчики ще маленькі, худенькі, тонконогі, з дикими очима. Вождь дивився у очі Апсу. Потім схилив голову. Апсу віддав йому стрілу. Вождь прийняв стрілу, і мисливці пішли у джунглі так само непомітно і безшумно, як прийшли.

- Це у нього називається поговорити? - запитав Берсерк у сержанта Альф.

- Я чув те саме, що і ти, - відмахнувся сержант.

- Я зрозумів, він Тарзан, - коротко розсміявся Берсерк, - Тарзан, бог мавп.

- Точно, а я королева Англії, - відповів Сержант, - Ходимо тут, як у себе вдома. Коли справою займемося, невідомо. Додому хочу.

- Апсу, древній шумерський бог, - видав Сонний, - Тіа - скорочення від Тіамат? - він глянув скоса на Тіа, задаючи питання безпосередньо їй. - Тіамат - дружина Апсу.

- Проблеми перекладу, - виправила Тіа, і уточнила, - я все-таки його сестра, а мого чоловіка звати Кінгу.

- Я заплутався, - навіть образився розумний Сонний, - але за міфологією і древніми записами в глиняних таблицях...

- За відомостями вашої офіційної історії, - додала з сарказмом Тіамат, - А реальність, вона завжди від казок відрізняється.

- Я зрозумів лише що, ти заміжня? - уточнив Кіт, який почув тільки те, що міг зрозуміти.

- Так, і дуже хочу знати, де зараз мій чоловік, - розсердилась Тіамат.

- Втік? - жартівливо запитав Кабан.

- Дракони не тікають, - відповіла Тіа, - лише гордовито відступають.

- Нічого не зрозумів, - знизав могутніми плечима Кабан, - але ти вибач, я здається, щось не те сказав, - добродушно стиснув тонке плече древньої богині.

- Усе добре у мене з чоловіком, ми навіть не сварилися вже років сто. Часу не було, - відповіла Тіамат.

Апсу повернувся до американських солдатів:

- Певне краще тут не стояти. Ополченці можуть повернутися з підкріпленням.

- А ці люди, яких ми врятували? - занепокоївся Рав, - Якщо повернуться ті, з автоматами?

- Плем'я піде, - запевнив раптора Апсу, - Я їх попередив.

І знову був нескінченний шлях крізь одноманітні джунглі. Солдати йшли колоною. Раптори і прибульці безшумно бігли поруч, немов вітер летів крізь вологий тропічний ліс, збиваючи краплі з листя. Навіть птахи не замовкали. Через дві години Рав підскочив до Апсу:

- Нас вистежили. Треба щоб солдати йшли швидше?

- Це люди Дорослого, - уточнив Апсу.

- Так. По запаху відчуваю, - відповів раптор, зморщивши носа. До них підбіг наймолодший з ящерів:

- Вони не знають про американців, вони вистежують диких кішок, що напали на ополченців. Я підслухав. А ще, вони і нас шукають. Що будемо робити?

- Ми все одно мали намір навідатись до будинку Дорослого, - нагадав Апсу.

Тіамат стрибнула з гілки дерева маленькою кішкою і миттєво перевтілилась у велику кішку. Раптор з повагою клацнув іклами, але висловлювати захоплення йому було ніяково.

- Їх двадцять, вони залишили вантажівки у покинутого поселення і пруть крізь джунглі. Слони тихіше ходять. У них дозвіл стріляти у рапторів, так що хлопчики вам не довіряють, - Тіа погладила молодшого по лобі, раптор видав муркотіння і потерся довірливо щокою у її руку.



Марк Алл

Відредаговано: 15.11.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись