Давня мрія

Розмір шрифту: - +

Важкий шлях

Тишу обірвав дзвінок телефону. Хтось дуже настирливо дзвонив. Яка година… "ого, вже восьма", – подумалось Христі. Невже вона втратила рахунок часу? Та й діти дуже тихо себе поводили… Невже знову щось обмалювали чи «обмоделювали»?

Взявши слухавку, разом із нею Христя кроками нінзі поповзла в кімнату, де вже більше години безголосно сиділи діти… «Так я і думала… знову прибирання вистачило на пару годин… і знову творчість на лице, точніше на обличчях», – подумки посміхнулась і пішла дослуховувати розмову настирливого співрозмовника.

Поклавши слухавку та впавши в крісло, почала боротися з прискореним серцебиттям і відчуттям ошпареного душу… Подзвонили звідки? З редакції? Ого! Вона відправляла свою писанину на конкурси купу разів, але лиш цього разу помітили. Лишень зараз оцінили працю і творчий порив, який вона випускала разом із частинкою себе кожного разу, натискаючи та клавішу «відправити». І ось, нарешті, сталось. Її надрукують! Не має значення, що тираж малий. Та й що! Її нарешті надрукують!

Голова йшла обертом! Вона все життя намагалась щось комусь довести, особливо собі. Всі знайомі успішні, самодостатні, лишень вона мама-бунтарка, крім дітей, чоловіка та дому ніде себе не реалізує… А тут її визнали… фух… оце відчуття!

Перша спроба самозатвердитись була зроблена ще в дитинстві. Христя була «пробкою в усіх дірках і щилинах», як казали навколишні. З раннього дитинства вона займалась танцями, гімнастикою, балетом. В садочку завжди грала головні ролі в усіх постановках і виступах, була ведучою на ранках. Потім, у школі, до цього списку додались олімпіади, конкурси, спортивні змагання, підтягування однокласників у знаннях з деяких предметів і захист слабших, як моральний, так і фізичний. Але родині було не до того, батьки розводились…

Пішла друга спроба самоствердження, спорт! Повне занурення, перші та постійні перемоги. Гордість тренера та товаришів по спорту! Перехід з підвального клуба до клубу офіційного… Потрапляння до збірної області та факультету, а слідом і за честь свого університету на універсіадах… Підготовка до олімпійських ігор і… травма… не дитяча… серйозна… Чемпіонство перейшло в тренерські спроби… Які, в свою чергу, припинились… перейшли в монотонні заняття й завершились взагалі….

Кожна спроба давалась важко. Ще важче давалось усвідомити припинення того попереднього етапу, підняття голови й спроби чогось нового…

Нова спроба з’явилась раптово, неочікувано. Сидячи з подругою на кухні з гітарою. Обидві самотні, після розлучення. Тішили себе різноманітними спробами написання текстів і музики. Набравшись сміливості, спробували свої кухонні творіння в компанії друзів, знайомих, а потім і мало знайомих. Вони подобались. З’явився гурт.  Почалися виступи, інтерв’ю. Шанувальники. Їх запрошували на різноманітні виступи. На головній сцені міста, в свято дня міста Христя побачила свого батька! Так, він прийшов! Він буде пишатися нею, нарешті… але крім «непогано», від тата, що стояв за лаштунками, вона нічого не почула… З того дня всі репетиції були автоматом, без попереднього натхнення… Невже знову… Розчарування та відсутність ентузіазму почали помічати й інші учасники гурту… й вона пішла… знову пішла шукати себе…

Болю накоплено було занадто багато… Занадто для тендітної дівчини, вагою сорок чотири кілограми. Біль почав просочуватись через чорні корсети, чорний макіяж. Пік болю настав з розумінням того, що все було як у підлітковому віці та дитинстві: кожен із рідних, близьких і друзів зайнятий собою та своїм життям. Вона знову сама собі подруга. Біль випирав і вона сама не помітила, як взяла олівець та у старій телефонній книжці, замість цифр номеру телефону та імен, почала писати метафоричні почуття. Вона писала довго, днями не виходячи зі своєї квартири… Лишень коли стало трохи легше, коли видих був без болю, а вдихнути можна було без сліз… лиш тоді встала… лиш тоді почала відповідати на телефонні дзвінки.

Почалось спілкування з людьми близькими за духом: журналісти, письменники, букіністи. Чудові люди, які огорнули її своїм піклуванням. Христя знову почала вірити в себе. Знову почала відчувати себе, особливо після виступу на радіо з уривком із твору. Відповідаючи на питання слухачів, вона наче парила! Було відчуття все проникливості у Всесвіт!  Ось воно, почуття «я можу»!

Та не все так солодко, коли замість меду чорний шоколад. Гіркота пішла збоку минулого. Адже поки сиділа наодинці зі своїм болем і думками, була наодинці сама з собою. А почавши дихати, почала виходити в світ, от тут і підстерігають пакісні зустрічі з минулим. Особливо, коли місто маленьке й коло спілкування творчих і богемних особистостей переплітається…

Лиш потім, через деякий час, завагітнівши, Христя зрозуміла, що найбільше самоствердження – то її дитина! Хлопчик, розміром із гнома та з посмішкою Всесвіту! З плачем птаха та поглядом лісу. Ось найбільше досягнення життя! Поринувши до святкового світу під назвою «Мама», вона почала використовувати всі набуті знання та навички, що мала до цього часу. Самовдосконалюватись і вкладати все можливе в особливий комочок, який ріс і проявляв плоди пізнання та творчості, особистості та відмінності. Найбільша гордість та натхнення всього життя та спроб. Слідом утворилася нова зірочка, маленька дівчинка. З очима морської безодні та сміхом чайок. З розумом Космосу та хитрістю амазонок.



KrisTina

Відредаговано: 09.01.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись