Давня мрія

Розмір шрифту: - +

Книгарня

Книгарня була невелика, але дуже затишна, наче це велика домашня бібліотека, а не магазин. Дерев’яні полички були заставлені книгами та журналами, атласами та дайджестами. Величезна вітрина була наче здоровезне вікно, під яким розташувалося підвіконня-диван кольору червоного дерева із подушками різного розміру та всілякого, якій тільки існує, відтінку коричневого. Це створювало відчуття комфорту та реально домашнього затишку. Десь за метр стояли невеличкі квадратні дерев’яні столики, без пафосних скатертин, навколо стояли стільці та невеличкі крісла, також із подушками. На спинках деяких, навіть, були накинуті ковдри. Різноманітного кольору та втілення: маленькі пухнасті з яскравими малюнками, класичні клітчаті серйозного кольорового поєднання, великі плямисто в’язані гачком і не дуже великі меланжеві зв’язані на спицях. Все це надавало додаткового затишку й бажання зручніше вмоститися з книжкою та забути про буденність і суєту навколо.

По обидва боки вікна-вітрини стояли букіністичні книжки для читання в будь-який час, коли книгарня відкрита, звичайно. Всі ж інші книжки, що стояли на дерев’яних стелажах, – можна було переглянути перед тим як придбати, але вмоститися зручніше в крісло чи на об лаштованому з підвіконня диванчику дозволялося лише після оплати. А от потім, будь ласка, – вмощуйся собі куди твоя душа забажає, обирай будь-яку ковдру при потребі й скільки захочеться подушок і вперед – читай на здоров’я! Вдома не завжди є можливість вмоститися й читати, адже буденність затягує. Щоденні клопоти забирають багато вільного часу. Суєта засмоктує, наче сипучі піски, – начебто не смертельно, але чим більше руху, тим міцніше утримує. Та й є така фішка, при наявності діток, – як тільки вмощуєшся з книжкою по зручніше, та дам, ти дуже-дуже потрібен от саме зараз, не секундою пізніше!

Зазвичай в книгарнях пахне типографською фарбою чи клеєм, від новеньких книг. Але в цій книгарні аромат книг переплітався з запахом дерева і тоненьким ароматом кави, настільки тонким, що майже невловимим.

Христя обернулася навкруги, майже в центрі стояв великий дубовий стіл, такий колись був у її прадіда – верхня частина була обтягнула червоним оксамитом і легко, знаючи секрет як, знімається й оголяє вміст величавого старовинного хоронителя. Зверху на оксамиті було величезне скло – для збереження цілісності та не ушкодження поверхні. З одного боку стола була пірамідо образна кіпа книжок, одна з яких стояла титулкою вперед, наче запрошуючи підійти ближче та глянути на неї, взяти в руки. З другого боку, біля гарної вантажної лампи с зеленим плафоном, була стопка паперу й ручки.

Всередині щось йойкнуло й наче зупинилось. Потім дуже швидко забігало, наче хом’ячок у своєму колесі. В очах потемніло, в голові запаморочилося, ноги стали ватними, повітря не вистачало. Чи то від страху, чи то від тепла в приміщенні – але самопочуття було не найкращим. Розмотавши здоровенний шарф, що покривав собою не тільки шию та голову, а й плечі, та стягнувши з себе пухове пальто, Христя підійшла до столу, взяла в руки книгу та завмерла, побоюючись навіть дихнути, – щоб не зникло марево. Вона в руках тримала свою першу книгу, а там, поруч, стояла ще ціла кіпа її книг. Таких довгоочікуваних, омріяних.

Перегорнувши книгу задньою палітуркою, довго вдивлялась у фото на ній. «Невже це я?!», – із захопленням від власної книги, що лежала в руках, трохи не захлинулась почуттями гордості за саму себе. Дивитися на своє зображення, розміщене на книзі, було чимось настільки сокровенним, що починаюча письменниця крадькома огляділась і поклала книжку на місце.

– Доброго дня! – почула вона позаду себе приємний жіночий голос. Обернувшись на нього, почала посміхатися й навіть хіхікнула з кумедності ситуації.

– Вибачте! Я не втрималась. – наче шкодлива студентка, зажала голову в плечі й ще раз посміхнулася Христя.

Перед нею, доброзичливо всміхаючись, стояла гарна жінка років сорока п’яти, з русявим кучерявим волоссям у неслухняному каре. Бешкетно намотаний шовковий шарф підкреслював сяючі очі – так і має виглядати людина, що дуже любить свою справу!

– Все добре, це ж Ваше творіння! Можете насолоджуватися, поки маєте нагоду! – ще раз посміхнувшись, власниця книгарні повернулась і пішла кудись туди, в серцевину книгарні, за штори-вісюльки з великих дерев’яних напівнамистин, можливо сандалових. Туди, де з’являється натхнення. Де пропадає вся втома людини, яка щоденно створює затишну атмосферу одушевлення книгарні та дарує, пересічним і постійним, відвідувачам відчуття комфорту та дружнього, майже родинного, затишку.



KrisTina

Відредаговано: 09.01.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись