Давня мрія

Розмір шрифту: - +

Презентація

Сидячи за величезним дубовим столом із червоним оксамитом, на великому дубовому стільці з дугоподібною спинкою, Христя виглядала ще тендітнішою, ніж була насправді. Людей було небагато, приблизно два десятки. Можливо через зимову хуртовину, можливо через те, що зараз передноворічні дні – в такі дні всі, зазвичай, заклопотані підготовкою до корпоративів, святкових ранків і, безпосередньо, зустрічі самого Нового року. Презентація книги була більше схожа на зустріч приятелів, яких пов’язували спільні інтереси, ніж пафосний захід, – якою найчастіше буває така подія. Хтось якось сказав, що презентація книги – це заздалегідь гарно та чітко спланована вистава, що проходить за постановочним сценарієм. Так от ця презентація була зовсім іншою!

По книгарні розбрелися різновікові представники культурного прошарку суспільства, що цікавляться новинками книжної індустрії. Цікавий довговолосий чоловік поважного віку, у твідовому піджаку та джинсах, з білим шарфом, намотаним рази три навколо шиї, стояв поруч із зовсім юною дівчиною з яскраво рожевим волоссям у чорній фатиновій пишній юбці та оверсайзному білому светрі, великої в’язки.

Недалеко від них, на кріслі з червоним картатим пледом, сиділа своєрідна блонда з песиком на колінах. Вона сиділа на краєчку крісла, зі спиною настільки рівнесенькою, що здавалося наче в неї, замість хребта,  імплантували сталевий штир. Повертаючи, наче зверхньо, головою то в один бік, то в інший, – оглядаючи присутніх, – сталева леді взагалі не ворушила ані плечима, ані спиною.

Поруч із власницею книгарні стояло декілька молодих чоловіків і жінок у кежл стайлі, вони про щось із захватом розмовляли, сміючись час від часу та поплескуючи співрозмовника по спині чи плечу.

«Як добре, що я не наділа той чорний брючний костюм!», – подумала винуватиця даного дійства. «В ньому я б почувалася не в своїй тарілці. Та й виглядала б як наглядач!».

Вдихнувши на повні груди, а потім і видихнувши, але повільно та майже нечутно, Христя підвелась зі свого насидженого місця. Набравшись хоробрості, повільно, але впевнено, вона попрямувала до єдиної знайомої, серед усіх присутніх, людини, – до найкомунікабельнішої власниці найзатишнішої книгарні, – до Марії Яківни.

Підійшовши, встала поруч і, посміхнувшись, привіталась.

– Знайомтеся! – посміхаючись та підбадьорливо поклавши руку на плече тремтячої сміливиці, сказала Марія Яківна.

– Христя… – ледь чутно, але з посмішкою сказала та подивилась ще раз на всіх у цій сучасно одягненій компанії.

– Це винуватиця нашого сьогоднішнього заходу, завдяки якій нам поталанило зустрітися позаурочно. – Наче рятуючи, додала власниця книгарні.

На них звернули увагу й інші присутні, настільки з ентузіазмом було це сказано. Буквально на мить запанувала мертва тиша, що перервалась легеньким брязканням дзвіночка – ще хтось увійшов у книгарню, запускаючи з собою вуличний гамір і сніжний порив вітру. Буквально на хвильку! Але цього було достатньо, щоб схаменутися й долучитися до реального приводу, що зібрав усіх саме цього дня та саме в цьому місці.

Розмова почалась зі звичайного питання, про джерело натхнення. Звичайно ж для Христі цим джерелом була її родина, чоловік і діти. Тим більше, що якби не вони, точніше не чоловік, навряд чи б вона коли-небудь наважилась взятися за написання книги. Занурена в сімейні клопоти та розвиток дітей як особистостей, сьогоднішній об’єкт цікавості навряд чи б колись зазіхнула на створення чогось подібного, тим більше навіть не мріяла про подібну презентацію власної книги.

Вечір проходив у дружньо, майже родинній, атмосфері. Спілкування було настільки невимушене, що взагалі було непомітно, що автор книги, яку сьогодні презентували, була вперше в цій компанії. Та й взагалі на подібному дійстві. Зі сторони здавалося, що вона завсідниця подібних заходів. Всміхнена, з книжкою в руках. Відповідала, без властивої їй сором’язливості, на всі запитання щодо самої книги та її написання.

За підказкою доброзичливої Марії Яківни, Христя розписалася в кожному примірнику власної книги та написала по невеличкому побажанню-вдячності для кожного присутнього на презентації…

Коли за останнім гостем, а інакше, після такого атмосферного вечора, присутніх на презентації першої надрукованої Христіної книги назвати не можна, – коли за останнім гостем задзеленчав дзвіночок і в книгарні, крім автора презентаційної книги залишилась тільки власниця, вони обидві голосно видихнули та розсміялися, наче давнішні подруги.

– Чудовий був вечір, чи не так? – із посмішкою чи то спитала, чи то ствердила Марія Яківна.

– Так, дуже! – наче протяжно відповіла Христя та посміхнулась у відповідь. Відчуття теплоти наповнювало все єство. Здавалося, що вони знайомі вічність, не менше.

– Ти молодець! Була зовсім своя, без пафосу та чванства! – похвалила наставниця.

–Дякую! Я в повному захваті від усього, що і як сьогодні відбувалося! – наче захлинаючись, відповідала письменниця-початківець.

– Я переживала, що будеш носа задирати чи триматися особняком… – Чесно призналася Марія Яківна.

– Що Ви! Я так боялася бути відокремлена та сприйнята задавакою! А коли побачила, що всі такі «свої», такі милі та доброзичливі – зрозуміла, що даремно боялась! Ви такі всі люб’язні, в мене склалося повне відчуття приналежності до вашої дружньої компанії. – Розчулено сказала Христя. Вона розуміла, що їй, особисто їй, дуже пощастило познайомитися з такою доброзичливою жінкою та ще й предоброю власницею книгарні.



KrisTina

Відредаговано: 09.01.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись