де Франс

Розмір шрифту: - +

Свята Земля

Я Ґі де Франс, моє життя почалося в французькому місті Діжон, що в герцогстві Бургундському. Йшов 1188 рік. Я розповідаю про долю своєї невеликої династії, вона почалась 1101 року, коли мій дід, багатий купець взяв за жінку дочку зубожілого барона. Цей чоловік мав невеличкий замок. Дарувавши моєму предкові свою доньку і дворянство, він отримав гроші. Так мій рід відчув смак голубої крові.
Дід помер залишивши на п’ятнадцятирічного сина весь свій маєток. Цим сином був мій батько, він негайно розпродав все що в нього було і найняв п’ятдесят вершників. 13 вересня 1135 року вони підняли синій стяг з білим соколом і вирушили в Святу Землю. Їхня дорога була далека, спочатку вони їхали землею італійців, потім там де говорять іншими мовами, батько прямував в Мессіну, що на Сицилії. Це було останнє європейське місто на їхньому шляху, звідти вони відчалили прямо в Палестину.
Вже 25 жовтня корабель тамплієрів переправив їх в Яффу. Переночувавши воїни вирушили в Єрусалим. 26 жовтня Джуан де Франс викупив 10 акрів землі біля Єрусалиму разом з таверною і будинком в два поверхи, де він розмістив своїх лицарів. Мій батько успадкував стільки грошей, що він міг купити собі замок в Ібеліні, але тогочасний барон не хотів продавати свою власність. 1136 року Джуан мав 23 акра виноградників і три винокурні, на нього працювали 78 людей, а гроші прибавлялись рікою. Його життя берегли сотня лицарів, а в його землях біля виноградників будувався замок Франс, в честь мого прадіда-купця Франса. Мій дід – Карл де Франс був другом одного венеціанського купця, в його власності був торгівельний шлях який вів з Яффи до Європи. Через ці дружні зв’язки мій батько взяв в борг два торгівельних корабля і попросив дозволу на перевіз вина з Яффи в Венецію через його порти за малу плату. З того часу наше вино продавалось і в Європі. Мій батько ріс в замку барона і був навчений фехтуванню, стрільбі з лука і арбалета, а також їзді на коні, мій дід Карл навчив сина торгівлі і економіці, так що батько міг як воювати, так і правити. Через війни між Єрусалимом і Сельджуками, наші каравани паро раз були розбиті і пограбовані, в ті моменти наші запаси золота страждали, а батько молився Богу. 
1140 рік, Джуан де Франс одружився з вісімнадцятирічною Мартою д’Арманьяк, моєю мамою. Мати розказувала, що весілля відбувалося в Канні, де Ісус перетворив воду на вино, це було багате їжею і гостями свято. 1145 року родився мій старший брат – Баліан де Франс, він мав стати бароном, замок Франс був побудований. Король Фулько вмер і батько домовився з новим правителем Болдуїном Анжуйським, що Баліан стане бароном, а він сам поки буде купцем. Біля замку жили 37 сімей лицарів-дворян, 54 сім'ї французів які працювали на виноградниках і 20 сімей євреїв, арабів і італійців, які працювали в винокурнях. Батько облаштував всі умови для прожиття в замку і поселенні біля нього. Король Балдуїн ІІІ Анжуйський помер 1162 року, його наступником став король Аморі Анжуйський. 
Найзначніша подія для мене відбулася 1168 року, тоді родився я, але моє народження ніяк не вплинуло на батькові справи і баронство брата, так як брат був первенцем і все успадкував він, коли помер батько. 21 червня 1173 року його вбили сарацини, на наш караван напали і батько був там, він їхав в Яффу, що б самому перевірити куди діваються його гроші після продажу вина, його лицарі повернулися в Франс з трупом батька і розповіли все що було моїй матері. Мій брат дуже сумував, а я ще не міг зрозуміти що відбувається. «Барон Баліан де Франс – правитель замка Франс і виноградників свого батька» - так представив король мого брата своїм васалам. З того часу я ріс вже не в батька вдома, а в мого двадцяти восьмирічного брата. Мені було п’ять років, коли помер батько, моя мати ростила мене, так як брат кожний день був зайнятий чимось в Єрусалимі, або Яффі. Батько лишив нам 42 акра виноградників і п’ять винокурень. 1174 року король Балдуїн IV стає на престол після смерті батька Аморі. 1176 року він оголосив похід проти Дамаска, лицарі брата також воювали там разом з ним. Хрестоносці повернулись з перемогою повністю спустошивши Дамаск і долину Бекаа. Після цього походу король зібрав всіх васалів що б піти в похід на Єгипет. Брат звісно ж був там. Я тоді ще не розумів де ми живемо і нащо воюємо, але всьому був свій час. 1177 року Салах-ад-Дін вторгся в Палестину, але війська Єрусалиму перемогли його біля Аскалону, а потім повністю розбили його армію в битві при Монжизарі. Після чого був укладений мир. 
Через рік брат одружився на Сибілі де Хеврон, ця дама була дочкою дворянина. Вона була красивою. Я поступово ріс, пізнаючи «Дар Мідаса» і військові справи. 1179 мені виповнилось 11 років, брат взяв мене до Єрусалиму на прийом до короля Балдуїна ІV Анжуйського. Вони обговорювали наступні походи проти Султана Салах-ад-Діна, а я проводив час з сестрою короля Сибілою і її малим сином. Були такі чутки що в Сибіли був роман з моїм братом, але я цьому не вірю, навіщо принцесі якийсь барон? 1184 року від Різдва Христового померла моя мати, вона тяжко захворіла на рак, так сказав наш придворний лікар. Брат почав будівництво стін навколо замку, а сам замок покращився збільшенням в розмірах. Цей рік видався дуже врожайним і наші запаси золота збільшились. Також 22 грудня мені виповнилось шістнадцять років, а це дає мені змогу робити що хочу, так що наступний бій я проведу з братом пліч-о-пліч. 
1185 року вмер король Балдуїн IV Анжуйський, він згнив заживо від прокази, я сам бачив його лице. Одразу після смерті його небож став на престол, той з яким я проводив час в дитинстві, я думав за це він мені дасть якусь землю, але він помер через рік. Не довго за ним плакали. На престол стала його мати з своїм чоловіком Ґі ду Лузіньяном, поганий чоловік, але як кажуть: «Хай живе король» - або тебе повісять, про це мені казав брат, він навіть говорив з Баліаном д’Ібелін, що б вбити короля, але сміливості не вистачило. Тоді Ґі де Лузіньян подарував брату місце за його столом, той зразу ж перестав погано думати про короля, який наївний. 1187 року король зібрав хрестовий похід, так як Султан Салах-Ад-Дін взяв в облогу Тиверію, я давно чекав моменту, коли вб’ю когось, мені було водночас страшно і цікаво. Десятки тисяч воїнів і лицарів з хрестами на грудях вирушили в другий хрестовий похід 3 липня 1187 року. Ми рушили від Сеффурійських джерел, плануючи дійти до Тиверіадського озера. Відстань була всього 22 кілометри, але ми не змогли дійти через посушливий клімат липня, за порадою графа Раймунда ІІІ ми стали табором на Рогах Хоттіна. Виснажені, без води ми розклали намети, але ворожі диверсанти підпалили сухі чагарники, того дня ми не могли дихати, густий дим забивав легені і ми потроху слабнули. Після чого султан наказав обстріляти нас, ми несли добрі втрати, а король негайно виставив нас на марш проти Саладіна. Ми з братом йшли в авангарді, Баліан д’Ібелін був в самому кінці, йому тоді дуже сильно повезло. Того дня ми прорвали ворожу оборону, я вбив більше семи сарацинів, але наша радість не була довгою, нас взяли в кільце і знищили всю армію, я зміг вирватись разом з д’Ібеліном, з того часу я не бачив ні короля ні Рено де Шатільйона володаря замка Керак, ні гросмейстера Тамплієрів. Я з Баліаном повернувся до Єрусалиму, тоді він прийнявся керувати державою, ставши захисником Єрусалиму і тимчасовим регентом Єрусалимського королівства, ми готувались так, що краще вже не можна було, сотні требушетів чекали на своїх місцях, лучники і арбалетники чекали наказів. Лицарів в нас не було, але Баліан і тут посвятив всіх, хто умів битися. У вересні 1187 року Саладін взяв в облогу місто, паро днів тривали обстріли, а потім почалися штурми, в результаті них ми здалися на наших умовах, всіх християн доправили до моря. 
Так я і втратив все що мав, корабель доправив мене з Яффи в Прованс. І тепер я стою в Діжоні, надворі 1188 рік, при собі всього тридцять одна монета, а про мої володіння в Палестині я навіть нічого не знаю. 



Doba

Відредаговано: 14.02.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись