де Франс

Розмір шрифту: - +

Тимофій

Джуане, Джуане! – викрикнула жінка. – Що таке Марто? – запитав чоловік. – Чому ти відправив Баліана самого у Єрусалим? – запитала вона. – О жоно моя, йому вже досить літ, а також із ним п’ятеро моїх лицарів, моїх кращих бійців. – відповів він. – І все ж таки, дорога до Єрусалиму неблизька і повна пустинних розбійників. – промовила жінка. – Досить з мене, я вирушаю в Яффу, знову якийсь щур краде наші золоті. – промовив муж і вийшов з кімнати. Надворі був ранок, штори були відкриті і Сонце завітало прямо в кімнату. Жарке повітря Близького Сходу нагадувало про себе, а клопіт робітників на виноградниках був чутний аж здалеку. Марта підійшла до маленького ліжка і промовила: - Знову мене всі покинули, як добре що ти родився, о мій маленький Ґі, - вона взяла хлопця на руки і вийшла на балкон. – Матусю, а де мій братик і тато? – запитав малий. – Скоро повернуться, он, поглянь туди, там твій батько з лицарями, - сказала жінка підійшовши до перил. Шість десятків воїнів їхали з невеликою скорістю, все далі і далі віддаляючись від палацу, – Мамо, а коли я стану лицарем? – запитав малий. – На все Божа воля, мій сину, підростеш, а там побачимо. – відповіла вона. – Мамо, а чому у мене немає сестри? – запитала дитина. – Ґі, тобі всього п’ять років, а ти вже такий балакучий, що ж буде далі? – відповіла жінка. Марта занесла дитину назад в кімнату і поклала на ліжко і зібралась виходити. – Мамо, чому ти мене покидаєш? – запитав хлопчик. – Ґі прокидайся, Ґі, ми вже в Яффі... – промовив хтось, Ґі відкрив очі і побачив перед собою поляка, якого він підібрав в Марселі. – Аааа, це ти Тимофію... – сонним голосом промовив юнак. – Так, це я, вийди подивись, здалеку вже видно Яффу, місто торговців, - промовив хлопець і підійшов до дверей. – Ми вже тиждень знайомі, а ти досі не знаєш скільки мені років, - сказав він. – Ні не знаю, слухай, мені вже паро тижнів сниться один і той самий сон, що б це могло значити? – запитав він. – Напевно це пророчий сон, мені дуже часто снився один сон, я йду по Кракові і співаю, не знаю чого, але мені дуже соромно за себе у сні, але я не можу зупинитись, що б не співати, - відповів хлопець. – В мене такого немає, мені сниться день, коли помер батько, а зараз і зовсім нікого не залишилось, надіюсь що брата знайду, - промовив Ґі. – Мій батько Казимир Доліва вигнав мене на Святу Землю, він сказав що в мої двадцять я вже багато нагрішив і мені треба покаятись, – відповів Тимофій. – Що ж ти зробив такого? – запитав француз. – Я вбив священика, той хотів забрати в мене золотого перстня, я ще не повішаний через те що в мене були докази цього, а так, мене б повісили і не подивились би, що я дворянин, ну все ходімо на палубу, в Кракові я вже б гроші пропивав, а ти тут спиш, - сказав він. – Добре ходімо. – відповів Ґі. Зелене братство Ісуса Христа вже давно було в Акрі, а Ґі вирішував справи, внаслідок яких знайшов Тимофія. Юнаки вийшли на палубу корабля Ґі, якого він купив собі за гроші тамплієрів: - Дійсно Яффу вже видно! – промовив Ґі. – Воістину місто хрестоносців, повсюди хрести і стяги тамплієрів, - промовив Тимофій. – Дивись як класно мати свій корабель, чому б і не стати піратом? – запитав Ґі. – Навіть не знаю, напевно тому що ми лицарі, - відповів юнак. – Напевно... Капітан! – крикнув він. – Так пане де Франс? – запитав чоловік. – Коли вже ми причалимо, я вже хочу в Єрусалим, Слава Богу султан поки що дозволяє їхати туди, - промовив юнак. – Ще з годину і ми будемо в порту, - сказав капітан. - Нам ще продавати товар, головне що б тамплієри не взнали що я за їхні гроші торгую, - сказав Ґі. – А що за товар? – запитав Тимофій. – Та так, бархат, французьке вино, золоті прикраси, - відповів Ґі. – Зрозумів, жаль що ми раніше не зустрілись, я б привіз тобі найкращого польського вина, ваші французькі вина – це помиї, - промовив він. – Чому зразу помиї, напевно французи роблять краще вино в Європі? – сказав Ґі. – Напевно ні, - відповів Тимофій. – Це було риторичне запитання! – крикнув хлопець. – А ти не француз, ти родився в Єрусалимі, чому ти так переживаєш за французьке вино!? – крикнув юнак. – Може тому що мій батько і брат виробляли французьке вино? – промовив Ґі. – Як це ти... В Єрусалимі виробляв французьке вино?  - запитав поляк. – Я француз, мій батько і мати французи, мій дід француз, а прадід Франс також француз, якщо в мене ідеальний французький родовід, то чому б вину яке виробляє моя сім’я не бути французьким, байдуже де росте виноград, головне те що його ростили французи, – відповів юнак. – Нічого собі, ти сказав як філософ, твої предки часом не греки? – запитав Тимофій і пішов в каюту п’ючи французьке вино. Ґі ще залишався на палубі розмовляючи з капітаном до прибуття в порт. 
Корабель ввійшов в порт, матроси почали витягувати весь товар, що б продати його гільдмайстру: - Доброго дня пане де Франс, чув ви приїхали назовсім, - промовив чоловік. – Так Бодуене, якщо мої володіння не знищені, то я залишусь там і продовжу справу батька, - відповів Ґі. – Добре, що там з товаром? – запитав він. – Товар в порядку, вино в бочках, бархат ти вже бачиш, а золоті прикраси в цих сундуках, - відповів Ґі. – Добре, в цьому мішку дві тисячі золотих, в два рази більше ніж коштує цей товар, якщо ти повернешся, то будеш виробляти вино для мене, я буду платити на десять відсотків більше, ніж ти його продавав, - промовив Бодуен. – Добре, я згідний. Матроси розгрузили корабель і розійшлися, Ґі заплатив капітану і відпустив його. Залишивши корабель в порту він з Тимофієм відправився  в баронство Франс: - Ґі, а як виглядить твій замок? – запитав юнак. – Невеличкий округлий замок, дві башти і невисокі стіни, які його захищають, - відповів Ґі. – Зрозуміло, напевно битва на Рогах Хаттіна знищила тебе морально? – запитав Тимофій. – Чому ти так подумав? – запитав дворянин. – Тому що ти покинув свої володіння і відправився в Францію, навіщо? – запитав юнак. – Навіть не знаю, Салах-ад-Дін сказав нам повертатись в Францію, а я навіть не задумувався, так я і опинився в Діжоні, - відповів Ґі. – А я мав прямувати в Мессіну, що б відправитись в Святу Землю, але дівчата, вино і ель завели мене в Марсель, - промовив Тимофій. – Тобі пощастило що ти зустрів мене, з цього часу ти не будеш пити і гуляти за мої гроші, - сказав Ґі. – Я не зрозумів, чому це, я ж допоміг тобі продати ввесь товар...  – промовив сумно юнак. – Тому що, ще трохи і ти станеш п’яницею, а я не хочу, що б мої фінанси пропивали, - відповів де Франс. – Добре, хліб і вода – моя пожива...  – відповів хлопець і вони продовжили свій шлях до Франса. 23 листопада вони прибули до Франса: - Боже, за що? – крикнув Ґі. Всі виноградники були спалені, замок був зруйнований і зрівняний з землею, будівлі жителів також були знищені, на піках були настромлені робітники, картина жахлива. Обпалені стяги дому де Франс лежали на купі навозу разом з золотими хрестами: - Я так зрозумів це Франс...  – сказав поляк. – Скачімо туди, до розваленої башти, - коні рушили. – А що там? – запитав Тимофій. – Якщо все добре, то побачиш, - поки вони говорили, то добрались, лицарі злізли з коней і зайшли в середину: - О так! Воно майже не завалене, - радісно крикнув Ґі. – Що ж там таке? – запитав юнак. – Зараз побачиш, допоможи забрати каміння, - відповів хлопець і дістав меч. Вони забрали все каміння і Ґі мечем відірвав дошку з підлоги : - Ось воно! – радісно крикнув він. – Що за замок? – запитав Тимофій. – Зараз, зараз... – Ґі почав шукати щось в сумці, ось воно, в його руках опинився ключ: - Ура, Слава Богу на Висоті! – Ґі вставив ключа і провернув його, замок відкрився і лицарі спустились в погреб по драбині: - Дай запальничку, - Тимофій дістав кремінь і ніж і подав його Ґі. – Що тут такого, що ти аж трусишся? – запитав він. Ґі підпалив факела і вони почали йти далі по коридору. – Ось він, сундук! – Ґі почав бігти забувши про все. – Що там? – запитав Тимофій? – Ґі притулився до сундука, а Тимофій підійшов ближче, що б побачити. – Там вся цінність, через яку я повернувся, - Ґі відкрив сундука і відкрив рот. – Нічого собі, скільки там? – Тимофій здивовано стояв і не міг поворухнутись, а лиш говорив з онімілим лицем. – Там більше тридцяти тисяч золотом і двадцять рубінів, чотирнадцять сапфірів і три діаманта! – Ґі дістав меч з сундука. – А що за меч? – запитав Тимофій. – Цей меч мій батько забрав у вбитого еміра, сталь з Дамаску, рікасо і ґарда позолочені, руків'я обмотане шкірою лева, навершя золоте з сапфіром і двома діамантами по боках сапфіра з кожних сторін, як тобі таке? – промовив Ґі. – Дай мені його, я попробую як в руці сидить, – сказав Тимофій. – На, бери разом і піхви, – промовив він і дав меч. – Ого устя і наконечник піхов золоті, я вражений, в твоїх родичів більше грошей ніж в короля Польщі, - промовив Тимофій. – Тому що мій дід, батько і брат не піклувався про країну, вони піклувались тільки про свою сім’ю і робітників, а також ми жили в бідноті, зберігаючи гроші на велику армію найманців, але це все в минулому, я можу повернутися в Францію... – промовив Ґі. – А можеш купити флот, армію, замок, - сказав Тимофій і оглянув меч. – Ні, я вирушаю назад в Францію, мої друзі були вбиті при Хаттіні, а тепер ми двоє в зруйнованому Франсі, в Яффі нас чекає корабель і за чотири дні ми будемо в Марселі, - відповів він. – Їдемо в Аскалон, познайомиш мене зі знаттю, - сказав юнак. – Добре, попробую вияснити що з моїм братом. 



Doba

Відредаговано: 14.02.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись