Диво Частина 2

Розмір шрифту: - +

Частина 2

Дзвінок на Skype:

- Привіт мамо, тату. Я за вами сумувала. Як ви поживаєте?

- Донечко, все добре. Ти, головне розкажи як ти?

- Ой, я добре. Ходжу на роботу, учусь. На роботі сягаю успіхів. Купила для вас з татом машину. Скоро її привезуть. Згодом приїду додому.

- Ти чуєш? Вона приїде. Але навіщо нам машина? Ми краще на маршрутку. Та ми все одно нікуди не ходимо.

- Ні, ні, що ви. Я також буду їздити на ній.

Вони ще довго розмовляли. Після спілкування вона згадала про Артема. Про те як його залишила. Зоряна сподівалась, що не зустріне його за місяць, коли буде дома. В її думках линули спогади того часу. Про найкращий тиждень її життя, що проходив саме у лікарняній палаті. Так потрібно було. Ці спогади змусили з її очей пустити сльози. «Все Зоряна. СТОП. Ти приїдеш, поїдеш і не зустрінешся з ним. Тебе не було рік. Він вже напевне одружився. Може він десь живе.» з цими і ще іншими думками дівчина збирала валізу.

Аеропорт. Чутно голос жінки, що сповіщає про приліт і відліт літаків з різних країв. А ось і літак Зоряни. « Літак США - Нідерланди йде на приземлення. Готуйтесь пройти до паспортного контролю.»- прозвучав голос з гучномовця. Пересадка буде на літак до Львова. Зробить їм сюрприз.

дзвінок дзвонить. Двері відчиняються. На порозі стоїть жінка старших років. В неї спрацьовані руки і обличчя в зморшках. На її плечах лежав рушничок. Очі жінки поглянули на обличчя дівчини і засяяло. Вона підійшла і обійняла Зоряну тісно, тісно.

- Донечко, чому ти не попередила нас? Ми тебе б зустріли.

- Я й сама можу приїхати. Мені легше самій, а не буду вас змушувати.

- Що ми на порозі стоїмо. Проходьмо в квартиру.

- Хто там прийшов?- з кухні було чутно чоловічий голос.

- Тільки но поглянь, який ми маємо сюрприз.

- Донечко, ми так з мамою сумували. Ну проходь, проходь.

- До речі, я вам подарунки привезла.

- Ой, навіщо цього було.

- Мамо, а ти не знаєш, моя вчителька з англійської ще працює у школі?

- Ти краще сама перевір. Завтра буде багато часу. Головне, сьогодні ти відпочинь.

- Звісно, завтра з’ясую.

Ось Зоряна стоїть перед будівлею школи. Стільки спогадів. Того дня вона його покинула, тому що знала про те, який примхливий його статус. Його батько має власний супермаркет. Тим паче, цілу мережу. Під їхньою владою величезний будинок і три поверхи. На подвір'ї знаходяться 5 іномарок.

На відміну від його батька, її їздив на заробітки.

Заробляв за кордоном до цього часу. Коли дівчина поїхала у Америку, то він почав працювати у Артема водієм.

Про Зорянину зовнішність можна сказати так: зростом 170 см., трохи худа, має темно русе волосся, яке заплетене у чепурний пучок. Жодних змін, хіба що трохи схудла і риси обличчя стали гарніше, і виділились скулами.

Раптом біля самих воріт школи (через дорогу до головної героїні) зупиняється чорний пікап. З нього виходить дуже мужній, одягнений у чорну толстовку і джинси хлопець. Погода дозволяла ходити в одному светрі. На очах його були сонячні окуляри. Ніби й сонця не було, але на ньому вони були. Це не зупинило дівчину і та перейшла дорогу. Коли Зоряна знаходиться недалеко від автівки, то узнає в хлопцеві Артема.

Він став набагато мужнім. В нього широкі плечі і підкачані руки. Через вітрівку видно тільки це. Але чому він приховує свої очі сонячними окулярами. Її увагу привертає дівчинка, що біжить до нього. Хлопець підіймає її і садить в машину. Тоді оббігає ніс авта і сідає за місце водія. Незабаром машина рушає. Зоряну ненадовго охопили сумні спогади. Згодом дівчина рушила на шкільне подвір'я, а потім у будівлю, де зустріла вчительку з англійської мови. Дівчина дякувала за те, що її вона навчила.

- Та не має за що! Це наша робота.

- Ні, я наполягаю, щоб ви прийняли цей подарунок.

- Я прийму тільки тоді, якщо ти прийдеш до мене на каву.

- Не відмовлюсь. Я вам розповім про все.

- Це обов'язково. - тільки з усмішкою відповіла вчителька.

Артем як завжди, зависає у спортзалі. Цілими днями. Його думки залиті нею однією. Як тільки він відійшов від травми, зразу ж потягнуло до пляшки з віскі. Він не пив чи запивав горе, він заливав у себе. Це помітив батько. Прийшовши до сина, він мовив:

- Якщо ти хочеш надалі руйнувати себе і своє життя, то продовжуй. Лише скажу одне. Її батько- мій водій, і ти можеш вибити у нього усе про неї і її самопочуття. І ще. Краще зганяй своє горе у боксерську грушу і тренування. Мені просто страшно буде виходити з тобою в люди.

Після тих слів він проводив весь час у підвалі, де була груша. Кожного ранку він бігав і пробігав відстань до 3 кілометрів.

Вдень забирав племінницю з школи. Ввечері лягав 22:00 і прокидався о 6:00 для бігу. Коли випадав сніг і дорога вкривалась льодом, то хлопець займався дома. З Зоряни батьком вони друзі. Той тиждень перед її прилітом розповів йому. Хлопець знову почав згадувати про їхні спільні миті. Про те, як він страждав через їхню розлуку. Він ночами не спав, а зганяв тугу у підвалі. Цього разу йому здалось, що може пробігти 5 кілометрів. Йому потрібно носити сонцезахисні окуляри, щоб не було видно синців під очима. Три- чотири години сну, і знову спортзал. Груша. Чуються сильні удари кулаків у неї, що стають дедалі частіші і частіші.



Зоряна Джердж

Відредаговано: 12.11.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись