Дім зі снів

Розмір шрифту: - +

Частина 4. Відкриття

Вона стояла на колінах і плакала, стискаючи кулаки так, що побіліли кісточки пальців. На голову падав холодний дощ, змішувався зі сльозами, але їй було байдуже. Фіолетово-червона квітка, що так і не встигла проявити усю свою красу, засохла. Листочки відпадали один за одним під тягарем важких крапель.

Чому Кетрін так страждала через бідолашну айстру, якщо навесні вона зможе посадовити цілий садок нових квітів, вона не знала. Втома охопила її тіло, і вона ледь не завалилась на розмочену брудну землю. Мабуть, останній келих пива все ж таки був зайвий. До сьогодні Кетрін так напивалася лише раз в житті, після загибелі Пола. Але ж тоді це було виправдано, а зараз…

Важко підвівшись з навколішок та забруднившись іще дуже, Кетрін попленталась у ванну кімнату. Потім розтяглася на ліжку, споглядаючи мутними очима стелю, одразу заснула.

Крім жорсткого похмілля, стан алкогольного сп'яніння напередодні мав один позитивний наслідок - вночі вона не бачила ніяких снів. Це було перше, що Кетрін зрозуміла вранці. Але ж рятуватися таким чином від надоїдливих сновидінь не вихід.

Зваривши собі міцної кави, Кетрін всілася перед ноутбуком. Вона не була впевнена до кінця, що збирається шукати, та принаймні відучора вже мала хоч якусь зачіпку.

Спочатку вона вбила у пошук назву гурту, потім рядок з пісні. Але її спіткало розчарування. Чи то Volucris зовсім не були відомі за межами Іпсвіча, чи то ніхто не потурбувався про їх популяризацію в мережі, та все, що вдалося знайти, - загальна інформація з кількох речень про місце походження, дату заснування та переклад з латини. Негусто. Що ж, доведеться поспілкуватися з колегами. Можливо, вони знають більше. Не те, щоб Кетрін збиралася грати у детектива (якщо вже поліція за два роки нічого не досягла, то вона і поготів), але відчувала, що рухається у вірному напрямку. Вона щиро сподівалась, що якщо зрозуміє, чого саме потребує гість у її снах, то вдасться його позбутися.

Проте до понеділка ще якось треба дотягнути і пережити наступну ніч. Перебувати на самоті зовсім не хотілось, і Кетрін вирушила до головної будівлі готелю. Пані МакГрегор стирчала на ресепшені, мов непохитна статуя, завжди пряма і незворушна. Кетрін вирішила погортати місцеву газету, сіла біля журнального столика та одразу почула:

- У вас стомлений вигляд, міс Паркер. Погано спали?

Примружившись, Кетрін подивилась на господиню готелю:

- Перепрошую?

- Вибачте. Нечемне зауваження, - і вона зникла, залишивши порожню стійку реєстрації.

Що це було? Пані МакГрегор ніколи не дозволяла собі подібних висловлювань.

Згодом з'явився її чоловік.

- О, дорогенька, - він почав прибирати безладно розкидані газети та журнали на столику, перетворюючи їх на рівненьки стоси. - Не зважайте на пані. Дощ учора завадив її прогулянці. А у вас і дійсно синці під очима, такими гарними, - він підморгнув. - Дивно, що ви взагалі стільки протримались.

- Перепрошую? - повторила Кетрін. Поведінка оточуючих сьогодні не на жарт дивувала.

- То зайве бовкнув, не зважайте, - і він теж зібрався зникнути.

Кетрін швиденько вхопила його за суху руку. Здогадка промайнула в голові.

- Пане МакГрегор, - вона чарівно посміхнулася старому, ніби перед нею був молодик. - Якщо ви щось знаєте, краще скажіть.

- Та ні, що я можу знати…

Але Кетрін не збиралася відпускати його без відповідей.

- Присягаюся, я нічого не скажу пані МакГрегор.

Той важко зітхнув. Ця жінка подобалась йому, завжди була привітна, не смикала через дрібниці, навіть прибрати у номері одного разу допомогла, коли у нього схопило спину. Якщо й вона з’їде, їх готель збанкрутує. Тож він зважився.

- Дивно, що вам досі ніхто нічого не сказав.

- Про що?

- Про те, в якому місці ви живете.

Відкинувшись на спинку крісла, Кетрін склала руки на грудях. Отже, вона не збожеволіла.

- Я слухаю.

- До вас цей чудовий будиночок знімала не одна гостя. Їх усіх приваблювало місце розташування, відмежованість від основної будівлі, гарний англійський інтер'єр і садочок, можливість приводити друзів та нікому цим не заважати. Але не минало й кількох тижнів, як усі вони зі страхом тікали звідси, шукаючи собі кращого помешкання. Недобра слава розійшлася про наш готель. Як бачите, відвідувачів у нас небагато.

- Я нічого не чула.

- Так. Але… - він замовк. Видно, що давно ні з ким про це не говорив. Таємницю зберігали, щоб не поширювати чутки ще більше.

Від нетерпіння Кетрін почала постукувати ногою.

- Я тут вже більше місяця. Схоже, що я боюся?

Старий закліпав вицвілими очима.

- Ви не така, як інші. Ви така, як він.

- Хто?

Кетрін аж підвелася, зазираючи в зморшкувате лице, вимагаючи, змушуючи говорити.

- Той, хто жив там і з якого все це почалося.

Рівненькі стоси газет затремтіли. Кетрін різко крутнула головою і опанувала себе.

- Найбільша загадка Іпсвіча... - продовжував МакГрегор.

Та що ж це за манера така, тягнути кота за хвіст, оминаючи головне?!

- … і його згасла зірка…

- Пане МакГрегор!

- Деніел Макларен.

Зі службового входу з'явилася господиня і покликала чоловіка прочистити злив, що засмітився, в одному з номерів. Нещасний пан МакГрегор був тут і за швейцара, і за прибиральника, і за слюсаря, і ще за купу людей, яких власниця готелю не могла собі дозволити найняти.

Ну от, Кетрін почула ім'я. І що далі? Хіба зрушила хоч на крок? Зате тепер знала, чому колдеж так розщедрився - оренда тут була найдешевша через прикрі випадки. Сплатити аж за півроку! Але ж які оптимісти.

Та Кетрін була не з тих, хто здається за першої нагоди. Тікати вона точно не збиралася. Іпсвіч їй подобався, її затишний будинок теж, і вона мала твердий намір висадити навесні улюблені квіти врешті решт. І якщо доведеться поборотися за свій спокій з тим, хто нахабним чином заважає їй нормально спати, вона це зробить. Хай би там що!



Lina Alex

Відредаговано: 18.06.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись