До зустрічі...

Розмір шрифту: - +

Глава 2

"Привіт, Любий! Перший день нового року! На годиннику друга ночі, діти вже сплять, на ялинці мерехтять вогники, а на самому видному місці іграшка, яку ми зробили власноруч на фабрикі іграшок. На ній зображений янгол, а під ним Єва написала "Тато", пишу і на очах знову сльози, як і в майстерні, коли наша донечка ледве стримуючи себе, писала ці чотири букви, лише чотири, а скільки в них всього і радость, і горя. Єва сказала, що хоча б так ти буде з нами поруч на цьому святі. 

Діти отримали подарунки, Давид одразу ж дістав всю колекцію і виклав її під ялинкою, а потім лежав і спостерігав, як вогні з новорічної гірлянди виблискували на лакованих поверхнях його іграшок, та так і заснув під ялинкою, зморений насиченим днем. Єва дуже зраділа подарунку, вже завтра поїдемо на майстер-клас, думаю, що після буде емоційний вибух і я здогадуюсь, про що будуть наші розмови наступні місяці і який подарунок вона захоче на свій день народження.

А я... єдине чого мені хотілось, моє саме заповітне бажання, це щоб ти був поруч. Розумію, що це не можливо, але душа все одно проcить.. Кохаю тебе! "

 

"Привіт, Сонечко! Вже закінчились зимові свята, а з ними й канікули. Як я і думала, після майстер-класу тепер всі розмови нашої феї тільки про фото, експозиції, фокуси, баланс білого і ще про безліч речей пов'язаних з мистецтвом фотографії. І звісно ж не забуваємо про подарунок на день народження  фотоапарат. Продивилась я ціни на цю техніку і розумію, що моє стареньке пальто буде вірно служити ще один сезон. Але Єва на мене так дивиться своїми блакитними оченятами, що котик зі Шрека плаче від заздрощів. Домовились, що придбаємо вживаний і вона докладе свої заощадження. Хто знає, можливо я зараз інвестую майбутню Енні Лейбовіц або Джеррі Гіоніс."

 

"Привіт! Сьогодні 14 лютого - день народження Давида. Зараз він вже солодко спить, поклавши під подушку нового автомобіля. День видався веселим: перегляд мультфільму в кінотеатрі під хрумкіт солодкого попкорну, далі три години в розважальному центрі та смачна піца на кінець. А вдома на нас вже чекав його улюблений торт з малиною.

Пам'ятаєш, як ти влаштував романтичну вечерю на день закоханих? Мені до пологів тоді залишалося, за прогнозами лікарів, декілька днів. Ти приготував святкову вечерю, запалив свічки, розлив в келихи апельсиновий сік, від якого я божеволіла в ті дні і все було добре, навіть чудово перші пів години, а потім... Потім швидкі збори, одягнути Єву, яка зовсім не хотіла нікуди їхати, вхопити "екстрену" валізку і чим швидше до лікарні. Як зупинили патрульні, а затим же вони й супроводжували нас до лікарні.. А потім три години і за двадцять хвилин до настання нового дня, голосним плачем, Давид оповістив світ про своє народження. Тоді ще лікар пропонував назвати його Валентином. А ж не віриться, що вже промайнуло 7 років з того дня, він дорослішає і стає справжнім джентльменом, як і його татко. Кохаю тебе!"

 

"Сьогодні рік, як тебе не стало. Залишила дітей вдома, не змогла відпустити їх, розумію що це не правильно, але тільки подумаю, що вони вийдуть за поріг дому, паніка накриває з головою. Приїхали наші батьки, посиділи, згадували який ти був, і плакали, і сміялись. Пам'ятаю, колись у нас з тобою була розмова, коли хтось з нас помре, щоб близькі не плакали й згадували тільки хороше та світле і сподівались, що до старості буде, що згадати. Тоді, ніхто з нас, навіть уявити не міг, що ця мить настане так швидко, здавалось, що смерть, це щось далеке та примарне і все життя попереду. Дякую долі, що у нас були хоча б ці 15 років. Кохаю тебе!"

 

Мої любі, дякую всім, хто читає книгу! Мені важливо знати вашу думку про історію, тому не соромтесь писати коментарі. Особлива подяка тим, хто відстежує та нагороджує, це дуже мотивує!

 

 

"Привіт, Милий! Відчуваю себе як в юності, коли вчилась пірнати в воду з трампліна: страшно, що нічого не вийде, цікаво, як воно буде і відчуття ейфорії, коли ноги відриваються від трампліна, секунда польоту і занурення в басейн.

Сьогодні я написала заяву на звільнення, а через два місяці планую відкрити власну маленьку пекарню. Пишу і посміхаюсь, все ще не вірю, що в мене вистачило рішучості це зробити. Я з місяць розмірковувала над тим, чи варто ризикувати, можливо краще працювати де працюю, отримувати те що отримую і жити, не краще і не гірше ніж решта людей. Важко було вийти з зони комфорту, взяти на себе відповідальність, страшно, що не впораюсь. Але як то кажуть, очі бояться, а руки роблять, тому паралельно з роздумами на тему варто чи ні, я шукала всю можливу інформацію про відкриття власної справи і зокрема пекарні, що потрібно: приміщення, обладнання, асортимент, оформлення, дозволи, форми оподаткування і багато іншої інформації. Вирахувала скільки мені потрібно стартового капіталу і головне, коли окупляться мої вкладення. Зібравши всі ці данні, я вирішила, що хочу і зможу, тому пройшла курси з підприємницької діяльності, де всю інформацію, що я знайшла, розклали по поличках, розповіли, що за чим потрібно робити, допомогли створити бізнес-план з яким вже завтра я піду до банку, щоб отримати кредит на відкриття власної справи.

Знаю, що ти мене підтримуєш, адже якщо все вийде.. ні, не так, коли все вийде, я втілю наші мрії в життя. Кохаю тебе!"

 



Іра Молдавська

Відредаговано: 15.11.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись