Донька Азраі 2. Таємниці Океану

Розмір шрифту: - +

Частина 12

 

З легким коливанням води розсунулись візерункові двері і в простору кімнату заплив сивий азраі у скромному білому вбранні. Схилившись у шанобливому неглибокому поклоні, він поставив перед чоловіком за столом невелику тацю з кількома стравами.

-- Правителю, сніданок напрочуд важливий для підтримання сил організму.

-- Дякую, Аскавхетео. Щоб я без тебе робив? – усміхнувся темноволосий азраі середнього віку, не відриваючи погляду від напівпрозорого екрану.

-- Померли б голодною смертю, – спокійно констатував його помічник.

-- Cпокуслива перспектива, – хмикнув господар приміщення, – Як справи з твоїм завданням?

-- Був черговий запит на данні Арджуни, посилив захист, – спокійно повідомив Аскавхетео.

-- Звичайний чи спеціалізований? – підняв голову від екрану Правитель.

-- Спеціалізований.

-- Погано. З’ясував чий?

-- Схоже Івран, бо зашифрувався напрочуд гарно.

-- Ще один цікавий на нашу голову. Обмеж максимально, бо цьому і шматка луски достатньо для роботи, а нам потрібно ще трохи часу.

-- Ви впевнені, що обмежуючи доступ до цієї інформації, вчиняєте вірно?

-- Так. Її не варто афішувати. Ще не час. Не варто дівчинці скидати на голову всіх скелетів Маві ісід одним махом.

-- Людські діти зазвичай їх не занадто лякаються.

-- Друже, ти ж розумієш, що справа не в цьому.

-- Так, проте…Правителю, а якщо ми все ж неправильно розшифрували пророцтво? Розрахунки уточнені, але…

-- Ми перебрали всі варіанти, тож не маємо вибору. Лише вузький коридор ймовірності.

-- Занадто вузький. Та й син у вас лише один…

-- Так. Проте обираючи між Харідваром і сином, я не маю вибору… – Правитель кивком голови відпустив візитера, а сам знову зайнявся інформацією, що швидко змінювалась на екрані. Та за декілька хвилин, тяжко зітхнув, вимкнув проекцію і стомлено прикривши очі, відкинувся на синьому розлогому кріслі. Потім легко сплив і, сягнувши однієї із стін, пробігся пальцями по гладкій поверхні скелі, що ледь визирала з під килимних синіх актиній. Перед чоловіком розгорнулось яскраве напівпрозоре нерухоме зображення молодої азраі: дві довгі чорні коси, великі карі очі, смуглява шкіра, на голові тонкий малахітовий обруч з синьо-зеленим каменем. Жінка тримала на руках веселого темноволосого блакитноокого хлопчика.

-- Амедехі, чи правий я? Чи не буде наша чергова жертва даремною? – мовив правитель, простягнувши руку до фото та зупинившись за міліметр. Опустив голову. – Але ж я не маю вибору. Ніхто не має вибору, окрім неї…

§§§

 

– Тамазе, ти плануєш відвідати прийом у палаці Правителя? – спитала Тараза, запливаючи до брата.

-- Так, я отримав запрошення, – думки брата линули глухо, ледь випущені з під завіси контролю емоцій.

--Тобто правитель таки вирішив використати тебе… – задумливо мовила жінка.

-- Він лише дотримується традицій.

-- Лише? Офіційне знайомство суспільства з Арджуною чи оголошення про заручини, в залежності від ситуації, і твоє запрошення це «лише» дань традиції? – Тараза підпливла до чоловіка, котрий старанно намагався щось читати.

-- Пропуск такої події може викликати питання і сприйнятий як неповага, – мовив спокійно брат, не відриваючи погляду від екрану.

--А може не варто будити демонів? – сестра м’яко поклала руки на плечі Тамаза.

--В чому ти сумніваєшся, сестро? – підняв на неї невдоволений погляд брат.

-- В тобі, братику, в ній. Та радше навіть не сумніваюсь, а переживаю за твою долю.

--Дарма. Навряд чи у такий день моя персона турбуватиме Арджуну. Бал, краса, загальна увага, принц нарешті. Нащо їй якийсь давній знайомий дурень?

-- Хто зна… – Тараза, похитавши головою зникла у власній кімнаті. Вона не була згодна з братом, проте й сперечатись не стала. Які аргументи? Арджуна не з’являлась, не вимагала уваги Тамаза, жодним чином не нагадувала про себе, не давала жодного приводу думати, що вони були знайомі. Але чому саме? Тому, що захопилась новим життям та перспективою шлюбу з сином Правителя? Чи підступно готує удав в спину – помсту, яку так поважають люди? Таразу бентежила та образа, біль, шок, майже ненависть, що зі швидкістю блискавки проскочили в дівчині в день її єдиного візиту. Тамаз її образив. Якщо не під час їх спілкування в Чорному морі, то в той день. Чи міг він вчинити інакше? Міг. Проте вчинив як вчинив. Обрав звичний шлях, підставляючи, як завжди, під удар власну голову. Відхрестився від їх знайомства, а то достатній привід для образи, особливо для юної дівчини. Тараза знала, яким категоричним може були людське дитя, як жорстоко мститись за зневагу, за неоцінене кохання. І нехай зараз Ольга азраі, і навіть Арджуна, ніхто не може гарантувати, що вона позбулась людської жорстокості та впливу виховання на суші. То чим же загрожує її можливе бажання реваншу? І як врятувати брата від чергового вибрику долі?

Жінка відсторонено провела рукою по мозаїці, що прикрашала її спальню. Торкнулась об’ємних каменів жовтих скель, вкритого золотим піском узбережжя, провела вказівним пальцем по стовбуру гіллястого дерева зображеного на самому краю крутого урвища, по фотографічно намальованому леопарду, котрий розлігся на розлогих гілках. Цей пейзаж було обрано не випадково. Він мав для Тарази особливе значення. То було болюче, проте необхідне нагадування про власні помилки та віднайдене призначення – захищати рідних.



Оксана Усенко

Відредаговано: 02.12.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись