Дорога До Храму

Розмір шрифту: - +

Сирота

                                                                    5

 

         Борис прокинувся рано. Він  завжди прокидався  рано з тих самих пір як пам’ятав себе. Колись давно, літнім ранком, його новонародженого, знайшли у кропиві, загорнутим в білу чоловічу сорочку. Старий двірник, з "Будинку малюка", обережно витяг його із зарості та тремтячими, після вчорашнього перепою, руками, відніс до приймального покою. Поклав на стола та пустив скупу сльозу, чи то від жалості, чи від бажання похмелитися. В честь двірника малюка  назвали Борисом, а прізвище дали Кропива, в честь місця де його знайшли. Так і почалось життя хлопчика, що народився у сорочці.

         «Будинок малюка» Борис не пам’ятав, бо на той час був надто маленьким. Пам’ятав тільки небо, хмари та зірки на небі. Його ліжко стояло біля самого вікна й, маленький Боря, завжди міг бачити схід Сонця, літній дощ, зимовий сніг та блакитне небо, з чудернацькими хмарами, що перетворювались у дитячій уяві на химерні постаті усіляких створінь. Він міг зачаровано спостерігати за ними весь час поки не спав й поки його не годували.

        У дитячому будинку, куди його перевели згодом, теж приходилось вставати рано, за розкладом. Але життя там, він сам не хотів згадувати, бо нічого доброго, про свій вимушений притулок, не міг пригадати, як не напружувався. Весь день в сиротинці був наповнений маленькими й великими неприємностями і тому, він, з нетерпінням, завжди очікував ночі, щоб поринути у рятівні сновидіння, де його ніхто не ображав та не принижував. Саме під час сну, Борис, хоча б на мить міг відчути себе, щасливим. Як тільки він просинався, то знову потрапляв у суворий світ, де щохвилини треба було відстоювати власну гідність. Постійні сварки та бійки з старшими вихованцями за місце під сонцем, загартували хлопця, але не зробили жорстоким. Він вперто не бажав підкорятись неписаним законам маленької  зграї і, в решті решт, Кропиву залишили у спокої, бо вибиті зуби та скривавлений ніс, ніяк не могли змінити його рішення бути самим собою.

        Служба в армії здалась Борису раєм на зрівняння з тим, що прийшлось  пережити до цього.

       Високий, світловолосий парубок, звиклий виживати у будь-яких умовах, і який завжди розраховував тільки на себе, вигідно відрізнявся від домашніх хлопчаків, які вдягнули військові бушлати, тому,  саме-собою, привернув увагу командира роти.

       Капітан, з дивним прізвищем Урядник, яке цілковито підходило йому за родом діяльності, зі смаглявим обличчям та фігурою схожою на гранітну скелю, сам виріс без батьків, тільки на відміну від Кропиви, замість дитячого будинку своє дитинство він провів у суворовському училищі, а потім закінчив Вище командне і все своє життя присвятив армії, бо особисте життя у нього якось не склалось. Таких як сам він бачив здалека та всіляко намагався їм допомогти. Знав, більше нікому. Цілком природно, що для сироти, без роду і племені, яким був Борис, він став замість батька.

         Багато хто з вихованців дитячих будинків закінчували свої дні у тюрмі або під забором,  багато хто, але не Кропива.

         Хлопчину, що народився у сорочці, дивним чином обходили стороною всі біди та негаразди. Йому на шляху завжди траплялись гарні люди, ніби  хто його вів по дорозі життя. Саме такою людиною, для нього, став командир.

         З подачі Урядника, Борис закінчив школу сержантів та за три місяця повернувся до роти на посаду старшини. Це був найкращий час у його житті. Дитячий будинок не вбив у ньому людини. Патологічне відчуття справедливості та, бажання чинити згідно правил, зробили Бориса зразковим старшиною. Саме на цій посаді він усвідомив як сильно від нього залежать люди і як багато він може зробити сам, приймаючи відповідальні рішення підтверджені Статутом. За час служби він зміцнів, змужнів та перетворився на справжнього чоловіка, який завжди несе відповідальність за свої слова. Повертатись після служби до цивільного життя йому було нікуди і, за порадою свого командира він лишився  служить за контрактом.

         Потрапивши до миротворчого контингенту ООН у Африці, під час сутички, Борис отримав незначне поранення, та на додаток підхопив ще якусь екзотичну хворобу. Після  тривалого лікування у шпиталі його комісували. Здавалось життя закінчилось. Кропива нічого іншого в житті не вмів й майже нічого не бачив, крім загальних місць приймання їжі та великих спалень, де ніколи не лишався один. В казармі для нього все було ясно та зрозуміло, як в дитячому будинку, а великий світ цивільних лякав своєю непередбачуваністю.

         Знову допоміг командир. На той час він покинув службу, вийшов у відставку в чині майора, та зайнявся бізнесом, але завжди пам’ятав про свого бравого старшину.



Ганс

Відредаговано: 30.10.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись