Дощ чарівник

***

Дощ… як я люблю дощ, спокійний лагідний, той що змушує все навколо 
дихати свіжістю, той що сріблястими краплинами вичакловує мелодію 
прохолоди, той якому пошепки, ніби соромлячись, підспівують липи, 
берези, поважні ялини і навіть старий дуб із скрипучим басом не може 
лишитися осторонь протяжно зітхаючи… 
Тільки-но перші краплини стукають у вікно, вмощуюся на підвіконні, що 
скажу я вам у мої вісімнадцять з «хвостиком» не так-то й просто, і 
вдихаючи аромат свіже звареної кави, мандрую по тоненьких 
сріблястих ниточках у тихий слобожанський хутір, що гріється на 
сонечку серед золотавих хлібних ланів.
Там підвіконня вузенькі, а біля вікна стоїть широкий дубовий стіл 
застелений картатою скатертиною, і саме на ньому, незважаючи на 
прочуханку від бабусі, я вмощувалась із чашкою запашного 
чебрецевого чаю і милувалась танком літнього дощу. А щойно останні 
краплини торкалися землі, з усіх дворів на вулицю вибігали розбишаки 
та бешкетники і навипередки мчали міряти глибину калюж… Ніхто вже 
не чув стурбованих жіночих голосів, що забороняли йти до тієї калюжі 
що біля колодязя під бузиною, бо там непутяща городська висипала 
сміття і можна поранити ноги…
Чистеньких вихованих дітей літній дощ в одну мить перетворював на 
піратів, рибалок, мандрівників, мореплавців перемазаних з ніг до 
голови багнюкою з широких водоймищ на які перетворилась розбита 
сільська дорога… 
Щебетали пташки, літали метелики, достигали ягоди…. Вітер  п’янив 
пахощами польових трав та свіжих смаколиків які готували турботливі 
бабусі. Зголоднілі, але щасливі бешкетники збирались в галасливі 
зграйки щоб вирішити з чого ж почати частування... А обирати було з 
чого: вареники з вишнями, порічками, малиною, суницями, сиром; 
млинці, оладки, малаї, пироги та пиріжки, коржики, сирники, вергуни… 
Суперечки припиняв гучний жіночий голос який кликав до столу. 
Неначе метушливі горобці зліталась на подвір’я малеча, з полумисками 
наповненими сомаколиками неспішно сходились жінки, попоравшись 
біля худоби сходились і сивочолі мудрі чоловіки….
Жартували, співали, грали у карти, доміно, шахи. Розповідали казки та 
байки, обговорювали новини та щоденні справи…
Не утворюються більше калюжі на заасфальтованій хутірській дорозі, 
подорослішали і роз’їхались гомінкі бешкетники, кожен у свій час пішли 
за обрій турботливі бабусі і мудрі дідусі і хутір ніби ще той самий та вже 
інший – чужий… І тільки дощ своєю чарівною піснею може повернути 
мене у дитинство, туди де спіє порічка, бабуся смажить оладки, дідусь 
знову майструє столик чи стільчик, скрипить від вітру гойдалка а у 
щербатій чашці з яскравою калиною на бочку парує духмяний 
трав’яний чай…