Друг мого серця

Розмір шрифту: - +

28 Розділ

Ранком я проснулась на Колінному ліжку, що й не дивно. Відкривши очі я побачила маму, яка стояла з багатьма кульками і подарунком в руках.

            -Донечка, вітаю тебе з твоїм святом. Нехай все, що запланувала неодмінно здійсниться. Я тебе люблю.- вона накинулась на мене та почала обіймати.

            -Ми тебе дуже сильно любимо, пам’ятай, що ти завжди можеш на нас покластись.- папа також підійшов та поцілував мене в лобик, як він завжди робить, ще з малку.

            -Дякую, мені дуже приємно.- на очі навернулись сльози. Я пам’ятала про своїй день, але навіть не хотілось його святкувати, не було відповідного настрою.

            Я швиденько привела себе в порядок. Вдягнула більш святковий одяг, червоне плаття, навіть підбори взула, щоб було всім видно, що сьогодні в мене не простий день. Мама приготувала смачний сніданок, я не відмовилась, тому що не пам’ятаю, коли останній раз нормально їла.

            Задзвенів телефон, дзвонив Макс.

            -Да.- відповіла я.

            -Виходь.

            -Добре.

            Швиденько зібралась, поцілувала батьків та вийшла на терасу, Макса я зразу ж помітила, він стояв з великими червоними трояндами.

            «Він такий красивий»- зразу ж пролунало в моїх думках. Я так за ним сумувала. Я навіть не помітила, що кілька хвилин просто стояла і дивилась на нього не здвинувшись з місця, опанувала я себе вже тоді, коли він стояв біля мене.

            -Настя, вітаю тебе!- він прошепотів мене на вушко та ніжно поцілував. Він простягнув мені квіти, я перехватила їх.

            -Дякую. Це дуже неочікувано. Я мабуть занесу їх.- я поцілувала його в губи та зайшла назад в будинок.

            -Омана, це Максимка подарував?- зразу ж викрикнула мама, звідки вона знає про Макса?

            -Да.- квіти були досить важкі.

            -Я навіть не знаю, чи знайдеться в нас така велика ваза, щось придумаємо з папою, а ти йди.

            -Добре, дякую мам.- мама перехватила в мене букет і почала, щось радісно говорити собі під ніс. Звідки вона взагалі знає, що ми разом? Чи може й не знає. Дивно.

            Я вийшла на вулицю. Макс вже стояв біля своєю машини і докурював цигарку. Підійшовши до нього, я обійняла його ззаду.

            -Звідки ти дізнався, що в мене День Народження?

            -Не повіриш, Аня мені ще за місяці два про це говорила. Але тоді я не думав, що для мене це буде, щось означати.- я посміхнулась, хоча він і не побачить.

            -Я дуже рада, що в мене є ти.- сказала я.

            -Можу сказати теж саме.- він схопив моє зап’ястя та поставив мене перед собою.- Надіюсь ця думка в тебе протримається довго.

            -Та ну припини, як тебе можна не любити?- ЛЮБИТИ? Настя, що ти тільки що сказала.

            -Навіть так?- запитав ігриво він. Я трішки засоромилась.

            -Так!- заховала своє обличчя в його грудях. Він сильно притиснув мене до себе.

            -Я також тебе люблю.- прошепотів він. Надіюсь, що це не жарт. Знову ж, не зрозуміла чому, мої очі стали сльозитись. Він нахилився та ніжно мене поцілував. Це точно найщасливіший день в моєму житті.

            Далі ми поїхали в інститут. Там мене вже чекала Аня, яка чуть не бігла за машиною Макса з якимось подарунком. Я не встигла вийти, як вона кинулась в мої обійми.

            -Настя, вибач мене за все. Я не сама краща подруга, але я дуже сильно тебе люблю. Ти сама краща людина, яку я колись зустрічала, я дякую тобі за все, що ти для мене зробила. Це тобі, я хочу, щоб твоє життя було таке яскраве, як і цей подарунок.- мої очі знову наповнили сльози.

            -Аня, дякую. Я також тебе дуже сильно люблю.- я її сильно обійняла. Яка я рада, що вона є в моєму житті, просто не уявляю себе без цієї дівчинки.

            Ну далі я приймала подарунки та привітання від групи. Влад також подарував мені чудовий букет з моїми улюбленими цукерками, які ми з ним з’їли на парі. Пара математики була сама безкорисна, як на мене. До кінця було ще пів години, а я вже не знала, що мені робити. Хтось постукав в двері та зайшов не до чекавшись відповіді вчительки. «Хаа, якийсь безсмертний»- тільки така людина може ввірватись на пару цієї відьми. Але зайшов Тарас, моєму подиву не було грань, а за ним зайшов Коля. В кожного з ним в руках був букет з червоними трояндами. Ехх, як я люблю квіти.



Анастасія Віталїївна

Відредаговано: 10.10.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись