Душа на прокат

Розмір шрифту: - +

Душа на прокат

Мій післяобідній сон був перерваний якимсь незрозумілим звуком і різким незнайомим запахом.
"Щось на кухні не вимкнув",- подумав  я. Вставати не хотілось, але запах примусив мене відкрити очі. 
Біля самого ліжка сидів чорт в собачій позі і дивився на мене своїми маленькими чорними оченятами. Я протер очі і потрусив головою. Чорт не зник.
- Брись!- сказав я, кивнувши на двері. "Невже двері не зачинив і якийсь собака зайшов?"
- Я не собака, я чорт,- сказав чорт з образою в голосі.
Я придивився уважніше. І без окулярів було видно, що це не собака, а таки справжній чорт, з ріжками, з свинячим п’ятаком, задні ноги з ратицями. Та й собаки не говорять українською мовою. Я встав, відкрив кватирку і сів біля вікна.
- І чого прийшов?- не придумавши нічого іншого, спитав я.
- Продай душу, а? - жалібно попросив чорт.
- Що, план не виконуєш? Начальство незадоволене?- жалюгідний вигляд чорта наштовхував саме на таку думку.
Чорт мовчки кивнув, розвів руками і ще більше підібгав хвоста.
- Це твій професійний метод такий, чи саме мене вирішив на жалість взяти? Вирішив, що коли я вуличних котів підгодовую, то можна й душу попросити?
- І синичок,- чорт кивнув на кусок сала і пластикову пляшку з насінням соняшника за вікном. - То як, продаєш? - він дивився на мене знизу вгору собачими очима.
- А навіщо вам душі?- запитав я просто з цікавості.
- Не знаю,- чесно відповів чорт. То якісь розбірки між начальством, рейтингами напевне міряються, я ж всього лише простий менеджер з закупок,- чорт ковтнув слину і вичікувально дивився на мене. 
- Пів світу не обіцяю,- продовжив він після деякої паузи,- сам розумієш, твоя душа цього не варта, та й в мене бюджет обмежений, за переплату по шерсті не погладять, але щось в розумних межах,.. ну, автомобіль, дача, яхта, гроші, подорожі, дівчата...
- Та мені нічого не треба,- перебив я,- мені вистачає того що є. А подорожувати я взагалі не люблю.
- Як же може вистачити 949 гривень пенсії?- скривив він морду.
- Два місяці вже як 1373 гривні дають. На вівсянку вистачає. 
- А здоров’я?- пожвавішав чорт. – Ого, скільки всього! І аритмія, і хребет, і печінка, і підшлункова і...
- А ти подумай рогатою своєю головою,- перебив я його,- от буду я здоровий, зможу їсти, що захочу, ковбаску, холодець, яйця, жарені на салі,- я шмигнув носом і ковтнув слину,- так мені пенсії на це вже не вистачить. Прийдеться думати де гроші взяти, на чому заробити...
- Я можу зробити, що розумнішим станеш.
- Я й того розуму що маю ніяк не використовую. Навіщо це мені? Щоб більше совість мучила через нереалізований потенціал?
- Я можу омолодити тебе. Років на 10. Ну на 20 максимум.
- Та був я вже молодим. Як згадаю... Ні, не хочу. Стільки турбот, нервів, переживань... Робота, житло, дівчата, жінки, діти... Ні, зараз мені спокійніше, комфортніше.
- Так що, не продаєш?
- Не можу,- сказав я, розвівши руками.
- Чому? - мало не плакав чорт.
- Нема в мене душі. Якби була, я тобі і даром би віддав, навіщо вона мені? Але нема.
- Як це нема? - не повірив чорт.
- Отак і нема. І ніколи й не було. Дивись,- я підняв футболку аж до шиї.
Чорт підійшов і почав уважно шарити поглядом у моїх грудях. Від здивування він аж морду відкрив. Потім, ніби щось згадавши, потай глянув на мої п’яти.
- А можна я...- не докінчивши фрази і не дочекавшись дозволу він засунув свою волохату лапу з гострими кігтями мені в груди і почав там щось шукати. Не знайшовши чого шукав він від несподіванки аж присів на свого хвоста.
- Як же ти живеш?- спитав він, коли нарешті зумів закрити свою морду.
- Отак і живу, сказав я. Встав, поїв, поспав, поїв, погуляв, поспав, поїв, поспав, поїв, подивився телевізор - і спати. На щось інше якось часу не вистачає.
- Шкода, а я так на тебе надіявся,- сумно сказав чорт.
- Начальство буде сварити за погану роботу?- спитав я співчутливо.
- Та й просто перед колегами соромно, і так дивляться на мене як на невдаху.
Запала мовчанка. Хотілось якось допомогти цьому хвостатому, але чим?
- Послухай,- промайнула в мене ідея,- тобі ж власне не душа потрібна, а договір на купівлю-продажу душі.
Чорт підняв голову, в його очах засвітилась надія.
- Точно!- радісно  вигукнув він,- моя справа - укласти договір, а з душами то вже начальство колись там розбирається,- він радісно потер лапи.
- Ну, так пиши договір.
- В мене готові бланки є,- він простягнув лапу собі за спину і витягнув звідкись кусок пергаменту.
- Е-е, стривай,- раптом зупинився  він,- а може ти тойго... вже продав комусь душу?
- А ви хіба не ведете обліку?
- Як це не ведемо, в нас з цим строго,- ображено сказав рогатий.
- Так подивись в базі даних.
Чорт щось зашепотів, почухав лапою ріжок, склав трубочкою вухо і кілька секунд зосереджено мовчав, ворушачи губами. Навіть хвіст перестав смикатись.
- Все нормально!- радісно вигукнув він, - нема. 
- Ну, давай підпишу.
- Що, і читати не будеш?- він здивовано глянув на мене.
- А що я втрачаю?- здивувався я в свою чергу.
- Точно,- засміявся чорт і ляснув себе по лобі, - але в нас прийнято,- він зам’явся, - підпис кров’ю ставити.
- Якісь середні віки!- розсердився я, бо різати пальця мені не хотілось. Давай я відбиток пальця поставлю, чи райдужку ока проскануй, чи візьми волосок для ДНК аналізу...
- Ну, може волосок пройде,- не впевнено почав він,- не знаю, колеги засміють,- він скривився як від болю.
- От же ж нещастя,- я рішуче проколов собі пальця і струсив краплину крові на пергамент. - Забирай!
Рогатий засяяв від щастя. Він з задоволеним виглядом глянув на пергамент і раптом посумнів.
- Що ще?- спитав я ледь стримуючи роздратування, бо мене завжди дратує, коли не дають поспати після обіду.
- Відсутні зобов’язання з мого боку,- чорт жалібно дивився на мене.
- Ну то й що?- не зрозумів я. - Це ж тільки тобі плюс, ще подяку отримаєш за економію бюджету, колеги заздритимуть.
- Це так незвично, не повірять, почнуть провіряти, і тут виявиться... Ну хоч щось вимагай, бажано щось стандартне.
- А що люди хочуть за душу?- поцікавився я.
- Любов, славу, посади депутатів, прокурорів, міністрів, суддів...
- Ну ні, на таке я і під тортурами не погоджусь,- мій голос був твердим.
- Ну придумай хоч щось, невже тобі зовсім нічого не цікаве?- скиглив хвостатий,- хіба ти все в житті попробував?
- Цікаво,- сказав я після деякої паузи,- а навіщо людині душа? Що вона дає?
- Не знаю,- зізнався чорт,- сам не розумію навіщо вона і чому нею так дорожать.
- Хочу попробувати як це жити з душею,- вирішив я.
- Нових чистих душ в нас нема, то в іншому відомстві, - чорт задумався,- в нас тільки бе-у, та й то грішників, і я не знаю чи можна  взяти зі складу, в нас же протилежна задача.
- А твоя душа?- я уважно оглянув чорта від ріг до кінчика хвоста,- навіщо вона тобі?
- Не знаю, ніколи не задумувався над цим, навіть не уявляв, що можна і без душі,- просто сказав той.
- Хіба тобі самому не цікаво, як це жити без душі? - напирав я. 
- Ну, в принципі то... а раптом вона для чогось потрібна, чи якась ревізія, чи мені не сподобається без душі,- сумнівався рогатий.
- Я ж і не кажу на постійно, може і мені не сподобається з душею, так тільки, попробувати ради інтересу.
- Ну, якщо на деякий час,- погодився він,- то чому б і ні. Скільки тобі зараз, 63? На скільки ти хочеш? Років на десять? На двадцять?
- Я стільки не проживу, давай на три роки. А там подивимось. По рукам?
- По рукам. 
Чорт засунув  лапу собі в груди, вийняв звідти щось волохате без форми  і обережно вклав  в мої груди.
- Ну як, ніде не тисне?-  спитав він.
- Трохи з лівого боку муляє.
- В тебе тут ребро трохи неправильне, напевне в дитинстві зламав і так зрослось. Це дрібниці, поправимо.
Він взяв ребро двома лапами, подув на нього, трошки розігнув, знов подув.
- Ну як тепер?
- Зараз добре, навіть не відчуваю нічого,- сказав я.
- Ну, тоді бувай, через три роки побачимось.
- Договір не забудь,- кивнув я на стіл.
 Він ляснув себе по лобі, взяв пергамент і легенько махнув ним. Пергамент зник. А через секунду зник і чорт.
Я провітрив кімнату і ліг досипати.



Анатоль

#350 в Фантастика
#541 в Фентезі

У тексті є: душа чорт

Відредаговано: 10.07.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись