Дві таємниці мого тіла

Розмір шрифту: - +

Розділ 5. Поїсти, попити, побитися

Оцінивши ситуацію, Тарас прикинув, що цілком зможе нам’яти боки цим бандитам і вислизнути не лише від них, але й від двох поліцейських, котрі вийшли з відділка подимити цигарками. Не спускаючи погляду з бандитського ватажка, майор обіперся на праву ногу, стиснувши кулаки. Цієї миті міцна рука адвоката схопила дівчину за передпліччя.

– Я знаю, що ти задумала. Втекти завжди встигнеш, спершу вислухай їх.

Майоре, хто ці люди? – запитала Рада.

Тип, що стоїть поруч, хотів віддати тебе бандитам для сексуальних розваг, – відповів Тарас.

Яка падлюка! – спалахнула дівчина.

– Здається, між нами виникло непорозуміння, – намагаючись говорити мирно, почав ватажок, кивнувши на двох хлопців із загіпсованим руками. – Я Саша, власник клубу, куди тебе цієї ночі привіз адвокат. Лачо попросив нас допомогти тобі перебратися до Румунії, та й по всьому. Ми нічого поганого не замишляли.

– Чому я мушу вам вірити? – все ще насторожено запитав Тарас, не полишаючи бойового настрою.

– Та хіба ми можемо щось зробити людині, про яку турбується сам король! – вигукнув ватажок.

– Який король? – не зрозумів майор.

– А який у циган є король? – невдоволено хмикнув Саша.

– Я поїду з тобою для безпеки, – адвокат ґречно запропонував дівчині взяти його під руку і підійти до найдорожчого автомобіля ескорту, програного їй Лачо. – Саме це доручили мені зробити старійшини.

Без сторонньої допомоги нам у Румунію не потрапити. Певно, їм варто довіритися, – сказала в своє виправдання Рада і схопила Дмитріва за лікоть.

Які ж ви всі жінки довірливі, і залюбки клюєте на симпатичне личко, – з явним небажанням підкорився Тарас.

– Майоре, ти вважаєш адвоката красивим? – Рада не могла втриматися, аби не дошкулити супутнику.

Мені теж подобається Дмитрів, – уставив свої п’ять копійок монах.

Ви, обидва, будьте серйозніше. Ніхто з них не заслуговує на нашу довіру, а тому не втрачайте пильності! – розгнівався Тарас. Якимось незрозумілим для майора чином ці обидва зрівнялися в віці. Причому не Рада подорослішала, а навпаки, Хранитель упав у дитинство.

Всю дорогу трійця душ в одному тілі не мовила ні слова. Адвокат теж зосередився на дорозі і жодного разу не звернувся до дівчини. Лише коли авто зупинилося біля входу в готель, він поквапився заспокоїти дівчину.

– Не хвилюйся. У нас була насичена ніч. Я знаю, що ти не склепила очей у  поліції. Мені теж довелося добряче пометушитися, щоб витягти тебе звідти, отож у готелі ми як слід виспимося.  Звісно, в різних номерах.

Ну ось, і втратимо купу часу, – з досадою зауважив майор.

– Все одно поспішати нікуди, – пояснив Дмитрів, по-своєму зрозумівши мовчанку Рада. – Поки тобі не підготують документів, ми не зможемо легально перетнути кордон.

Рада посміхнулася від того, як слова адвоката збіглися з реплікою майора. Вона оселилася в номері люкс найдорожчого готелю Хмельницького. Звикла до спартанського способу життя, дівчина відчула себе Попелюшкою, що потрапила в царський палац. Оскільки Рада вперше була в готелі, вона не могла із чимось порівнювати побачене. Пересічний номер вона сприйняла мало не за королівські палати. Хоча він був цілком стильним і комфортним, до того ж у ньому панувала чистота, що для Ради було важливо. У монастирі, коли вона не ловила душ чи не сиділа за уроками, брати змушували Раду прибирати не лише в її кімнаті, але й інших приміщеннях.

Юна циганка прийшла в невимовне захоплення від м’якого двоспального ліжка, величезного люстра на стіні і справжнісінької ванни, де можна було лягти на весь зріст і зануритися у воду. А ще з крана умивальника текла гаряча вода! Єдине, що бентежило – близькість до ліжка туалету. У циган не прийнято справляти нужду поруч із місцем спання. Отож чимало ромів вважають за краще жити в приватних будинках, а не в квартирах.

Славне корито! Наточити в нього води та й шубовснути – це ж розрада для тіла й душі, – Хранитель подумки вже ніжився у ванні.

Авжеж, не завадить трохи розслабитися, – погодився Тарас.

Ні, я дочекаюсь, поки майор засне, і тільки тоді помиюся, – заперечила дівчина.

Радо, до чого така сором’язливість? Ми ж в одному тілі, а в людині все природно.

Нахаба! – обурилася циганка.

Добре, я засну, але ж Хранитель не спатиме! – не вгамовувався Тарас.

Він монах, і до того ж мені в дідусі годиться. Тим паче, він помер так давно, що його можна до уваги не брати.

– Хранителе, ти чув? Вона сказала, що ти – пусте місце. Не ображаєшся? – розсміявся майор.



Наталия Галаган

Відредаговано: 14.02.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись