Дві таємниці мого тіла

Розмір шрифту: - +

Розділ 7. Той не циган, хто не любить золото

Навичка зломщика не підвела адвоката: невдовзі він відімкнув кабіну гвинтокрила. Проте, щоб завести двигун, майору довелося пововтузитись.

– Ти впевнена, що ми не розіб’ємося? – Дмитрів стривожено глянув на дівчину за штурвалом, сівши поруч.

  – Не дрейф, усе буде в ажурі, – бадьоро відповів Хранитель, передчуваючи нові для себе враження. Майор останнім часом на дух не переносив адвоката, тому й попросив монаха вести розмови.

Тарас перевірив роботу приладів, рівень пального в баках і задоволено кивнув. Все було саме так, як він припускав. Якийсь фанат-технік відновив раритетний апарат і підтримував його у відмінному стані.

– Огляд завершено, – сказав Хранитель механічним голосом із гри онука фельдшерки і, підморгнувши переляканому адвокату, додав: – Надягніть шолом – це додасть вам рішучості.

– Куди ти збираєшся летіти? – запитав Дмитрів, коли лопаті розігналися так, що ревіння розкотилося на всю околицю. Ще хвилина – і всі місцеві збіжаться на звук мотора, а серед них, певне, і власник викраденого апарата.

– Туди, куди й планували – в Румунію, – відповіла дівчина.

– А як же кордон?

– Ти що – бачиш у небі якісь крилаті загородження чи, може, літаючих прикордонників?

– А що, якщо нас зіб’ють? – не вгавав адвокат.

– Щодо цього... Звісно, нас помітять і стежитимуть до посадки, але збивати ніхто не буде. Так що не панікуй, – відповів майор і впевнено підняв у небо вертоліт.

Спокій, з яким летіла дівчина, дещо розвіяв сумніви Дмитрова. Зараз, на висоті щонайменше двох кілометрів над землею, коли під ними пропливали бліді вогники, і незвична вібрація лоскотала нерви, він не хотів відволікати супутницю від управління. Та ще й шум заважав. Адвокат розміркував, що краще дочекатися приземлення, а там уже розпитає, де вона навчилася керувати вертольотом.

Ранкове сонце змішало на небосхилі барви, відганяючи передсвітанкову синь жовтогарячими потоками. Але мальовниче небо мало радувало Дмитрова, він напружено вдивлявся в густу зелень кущів і дерев, остерігаючись, що звідти ось-ось вистрілять і неодмінно зіб’ють гвинтокрил. Вони летіли якихось півгодини, та це були, мабуть, найбільш напружені тридцять хвилин, у житті Дмитрова, хоча йому довелось побувати не в одній катавасії.

Як відомо, пілота оцінюють за вмінням не стільки управляти апаратом у небі, як м’яко приземлитися. Після того, як Рада посадила вертоліт на полі поблизу лісу, Дмитрів остаточно переконався, що ця тендітна дівчина неодноразово пілотувала. Адвокат так і не встигнув її розпитати – циганка вистрибнула з кабіни вертольота, не чекаючи повної зупинки лопатей. Дмитрів поквапився вистрибнути слідом за Радою, проте ледь торкнувшись босими ногами землі, завив від болю – навколо стирчала стерня скошеної сої. Дівчина ж ішла по стерні дуже акуратно, аби не поранити і без того змучені ступні.

Обоє втікачів, стрімголов покинувши хату фельдшерки, залишили в сінях взуття, без якого зараз довелося сутужно. До  того ж, мало було мандрівникам сухих стебел, які голками стирчали із землі, впиваючись у ноги, так ще й зарядила злива.

Сяк-так пробігши із сотню метрів, порушники державного кордону сховалися в лісі і від дощу, і від, напевне, висланих на їх пошуки прикордонників.

– І що тепер? – захекано запитав адвокат. – В який бік підемо?

– До дороги, – майор впевнено вказав рукою напрямок.

– А ти переконана, що дорога там? Що, вже бувала тут?

– У Румунії мені не доводилося бувати, але з висоти неважко запам’ятати місцевість, щоб орієнтуватися на ній, – відказав майор.

Дмитрів знову вп’явся в дівчину пронизливим поглядом, але змовчав і слухняно попростував за нею.

– Думаєш, вийти до дороги – хороша ідея? Нас же розшукують прикордонники, – вже біля краю лісопосадки запитав адвокат.

– Поки час на нашому боці. У нас є шанс змішатися з місцевими.

Тут крізь завісу дощу показався легковик. Щосили зацідивши адвокату в щелепу, майор метнувся на дорогу. Від несподіваного удару Дмитрів звалився у багнюку, і виборсуючись, тільки й бачив безсовісну втечу його супутниці.

Дівчина вискочила перед самою машиною. Незважаючи на зливу і мокрий асфальт, водій дивом устиг загальмувати і не збити Раду. Дівчина гепнулася прямо в калюжу і щось загорлала молодій парі, яка вискочила з авто. З першого погляду Рада непохибно розпізнала іноземних туристів. Незважаючи на початок серпня, вони були не за сезоном тепло одягнені, і це видавало в них жителів території з досить примхливою погодою, певніше за все громадян Сполученого Королівства.

Жінка прожогом кинулася до заплаканої дівчини, нахилилася над нею, допомогла підвестися і, турботливо тримаючи під руку, підвела до автівки. Потерпіла відразу зі стогоном впала на заднє пасажирське сидіння. Тим часом водій підбіг до Дмитрова, який пнувся підвестися, і розкрив над ним парасольку.

– Пробачте, з вами все гаразд? Можете встати? – запитав він по-англійськи.



Наталия Галаган

Відредаговано: 14.02.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись