Два тата не буває

Розмір шрифту: - +

Вступ

Мовчання

 

Незвично тихо. Марія Гертрудівна вже хвилин п’ять гортає мою картку. Час від часу зиркає на мене “лагідною” усмішкою” і знову дивиться у папери. Що вони там написали про мене? Хіба я їм піддослідний пацюк, що вони мають право викладати свою думку про мене у цих документах? Паскудно. Тут ще гірше ніж відсидіти в п’ятницю сім уроків, а потім дізнатися, що ти чергова…

Вони не мали права так зі мною вчинити. І нащо було слухатися класної керівнички? Ніби мої батьки не мають своєї думки. Виходить що не мають. 

– Добре буде, Ів, якщо ти цього разу не мовчатимеш, – вона втомлено підперла голову лівою рукою. – Галина Петрівна хоче тобі допомогти.

Ага, точно, цього вона і хоче. Наша керівничка взагалі дуже дивна особа. Немає своїх дітей, зате знає як правильно виховувати чужих. З великої турботи про мене, заперла сюди, а я маю при нагоді подякувати. Ось. Капець, яка фігня.

Вже тиждень Іванка відвідувала сеанси шкільного психолога, на які добровільно-примусово записали її батьки з поради класної керівнички. Бо бачте, я не така як усі, асоціальна. Тупе слово. А Вікіпедія каже, що: ” Асоціальність — це сукупність рис, що свідчать про відсутність соціальної спрямованості в чиїй-небудь діяльності, про байдуже ставлення до громадського життя. Асоціальність — один із найскладніших і важкопрогнозованих особистісних розладів, що проявляються порушенням поведінки.”

 



Таня Саміло

Відредаговано: 18.02.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись