Двері в чужу самотність

Розмір шрифту: - +

Присвячується "Summertime sadness"

Саммер сиділа сама. Великі бірюзові двері її кімнати були закриті. Від друзів оновлень не надходило. Ніяк не виходило придумати собі заняття. Походила по кімнаті, почитала назви книжок, та не наважилася їх відкрити, полила квіти. Чому, чому всім на неї наплювати?

Дівчина торкнулась темних фоток своїх приятелів, які заліпили майже всі двері. Колись її навідували по десять разів на день. Тоді фотокартки сяяли усіма кольорами, попереджаючи про візити. Дівчина одягалась якнайкраще й ішла зустрічати купу друзів, що вітали її на порогах своїх домівок.

Саммер завжди цікавило, які ж кімнати у інших людей. Але в їх культурі було якось не прийнято заходити в чужий дім, тим більш що технології дозволяли переміщуватись будь-куди з будь-ким, не залишаючи порогу своєї домівки. Так і жили люди, кожен у своїй шкарлупці. Навіть дітям купляли портативні дверцята, як тільки вони могли самі про себе дбати.

Дівчина вирішила прогулятися сама. Дім замикати не було потреби, адже він завжди у неї поряд, наче хатинка равлика. Коли вона виходила, уся її кімната ставала пласкою і вміщувалась у дверях, що зависали за спиною, як крила.

Вулиця була сіра, дощова, та пізня осінь не так лякала, як самотність і смуток. Напроситися до когось у гості було б надто нахабно, а придумати собі заняття вона не в силах. На площі більшість домів були на місці – ніхто не гуляв, напевно, і її друзі зайняті. Ну що за день дурний... дурного місяця... дурного року. Нікчемного життя. Схибленого світу.

***

Вінтер нарешті залишився один. Ох, ці рідні! Так і лізуть із порадами, двері просто розриваються від їх повідомлень. Так, адже за місяць його день народження, треба підготувати класну вечірку!

Така увага може і набриднути. Саме тому Вінтер зараз крокував порожньою осінньою вулицею, слухаючи свої улюблені пісеньки. Сам, нарешті сам! Можна ще поломати голову над майбутнім святом.

Раптом хлопець побачив дещо дивне: біля входу в парк, у великій калюжі стояли бірюзові двері. Якісь дивні – ніби в них дірка посередині, чи ... в і д к р и т і.

Такого ніколи не бачило їхнє місто. Усі двері завжди закриті: якщо хазяїн вдома, то вони знаходяться на домі, якщо вийшов – за його спиною. У будь-якому випадку двері закривалися, щоб ніхто не бачив святого святих – серця чужого дому.

Вінтер постояв трохи, розмірковуючи, що це могло б значити. Можливо, це мертві двері? Людини вже нема, а їх не перепродали? Чи ... можливо, їх господарю потрібна допомога, а він не може її покликати, тому двері подають сигнал, як уміють? Чи разом і те, і те – там живе самогубець, якого, наприклад, ще можна врятувати?!

То й що робити? Якщо він вломиться в чужий дім, то отримає на горіхи і від поліції, і від громадської думки. А раптом людина загине...

Хлопець зважився і постукав. Відповіді не було, тож він зазирнув усередину. Темна кімната кольору морської хвилі, а на ліжку-гамаку хтось ворушиться.

Секунда роздумів і Вінтер із надзвичайно винуватим обличчям лізе всередину. Власні двері чіпляються за чужі, але проходять.

- Є тут хто живий? – слабко кликає він.

- А що? – відгукується дівчачий голосок.

- Слава Богу, я думав, тут горе. У тебе все нормально? – питає, не знаючи, чи вилазити, чи залишитись.

- Та... ніби й все ок, та якось сумно. І нічого робити. А ти хто такий? – дівчина сідає на ліжку.

- Просто перехожий. Вирішив, що у тебе проблеми, коли двері незаперті. Може, тобі допомогти? О, знаю – будеш чай? У мене в термосі є...

Дівчина сідає поряд із Вінтером, п’є гарячий різдвяний чай і думає, як добре, що хоч одна людина змогла переступити через звичай і поріг.

- Мене звати Вінтер, а тебе? І чого ти так сумуєш?

- Саммер. Просто літо закінчилось...

- Summertime, summertime, summertime sadness, - наспівує Вінтер.

- О, влітку я не сумую! А зараз осінь, холодно й противно надворі, гуляти ніхто не піде, всі зайняті, от, – ніби виправдовуючи свій смуток, каже Саммер.

- Осінь скоро закінчиться, - втішає її Вінтер, - через місяць, якраз у мій день народження, до речі запрошую. А поки мені треба придумати, як його святкувати. Хочеться чогось незвичного...

- Я завжди святкую на морі, - згадує Саммер мартинів, хвилі та червневі грози.

- Це шикарна ідея! Запрошу всіх подивитись на зимовий пляж, - вирішує Вінтер, - дякую, ти просто врятувала мене!

Дівчина посміхається. У повітрі пахне Різдвом і морем, і здається, ще чимось. Приязню? Затишком? А кімната поступово стає більшою, і в дальньому кутку проступають обриси дому Вінтера. Здається, відбулося незбагненне – поєднання двох світів.

 



Марія Пітішкіна

Відредаговано: 27.05.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись