Двоє в зимовому лісі

Розмір шрифту: - +

4

у вигляді паркету. Два невеликі вікна на протилежних стінах будинку прикриті квадратними саморобними фіранками. Металеве ліжко без матраца, стіл, лавка та тумбочка от і всі меблі.

В кутку грубка, завбачливо змурована без металевих елементів, побілена глиною. Поруч лежить кілька рубаних дровиняк. Наші герої невдовзі після цього більше довідались про цю хатинку, пороспитувавши єдиного місцевого, який сновигав селом.

Той місцевий їм трапився, коли вони вже покидали село. Усміхнений, хоч і беззубий рот привітно сказав:

– Доброго дня, – не розглядаючи і не дивуючись вигляду наших туристів.

– І Вам доброго, – це вже Олег. – Дорогу не підкаже на Гончий Брід?

Чоловік почухав шию, зморщився, трохи подумав та й каже:

– Та ви не втрапите, я вас проведу, – і пішов десь через сусідські двори, бурмочучи щось про лінивого Сашку, який стежку досі не протоптав. Тоді й довідались, що хатину ту збудували сини цього ж чоловіка, який представився Василем.

– Та мої хлопці самі ту хату збудували, то їм років мо’ по 15 було… Дівок туди водили, – сміється. – Зараз вони вже поженилися і онука одна є, – спинився і показуючи наліво сказав:

Направо не звертаєте, – далі показує направо, – і наліво не звертаєте, а йдете прямо, он до того дуба, там дорога може й не протоптана, але там вона є.

Подякували Василеві та й пішли, добре що дорога прямо була, бо в старого з «право» і «ліво» плутанина. В Тані також таке буває, то Олег вже звик звертати увагу на жестикуляцію.

Зустріли мисливців з лайками, далі дорогою побачили чіткий заячий слід. Стежки розходились і плутались… І на туристів напав блуд, ґуґл казав, що є дорога там де хащі, а там де вона справді була, він про неї й не чув… Олег чомусь вирішив, що по кабанячих слідах вони вийдуть на потрібну дорогу. Таня сумнівалась у такій гіпотезі, ще й перспектива зустріти кабана, у якого слід ратиці біля п’ятнадцяти сантиметрів, зовсім не веселила.

Сліди вели через болото, яке промерзло і тріщало під ногами, Таня пережила там мікроінфаркт: «тож тре було кабану, суці, пройти через болото?».

Кабан таки був не дурний і вивів туристів на дорогу, край якої стояла добротна бесідка, через трохи – ще одна.

А там показався злощасний Гончий Брід, який водив нашу втомлену пару кругами стільки, що невідомо, чи вони втраплять тепер на свій потяг.

Село ніби сміялося над ними, бо на зупинці стояв знак, на якому великими літерами красувався приклеєний напис «КАВКАЗ». Оскільки часу було мало, то наші подорожні розраховували на місцевий транспорт. Але поки йшли до наступного села, жодна маршрутка не проїхала, а дві машини не зупинились. У Тані давно вже промокла шкіра на



Таня Саміло

Відредаговано: 12.01.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись