Джуляндія:ключі Бертольдa

Розмір шрифту: - +

Частина Третя:Статуї.

Настав день який би ліпше не наставав, до мене прийшов король й дав мені кошик з питною водою і запасами їжі. Роксас вів нас до корабля. Цей корабель був великий, але Роксас міг управляти ним самий, мені пощастило що він плив з нами. Нас прийшли проводжати лицарі, або просто захищали нас щоб щось по дорозі до корабля не сталось. Ми почали плисти, море я бачив перший раз, воно було безмежне, красиве, його повітря було свіже. Цей світ вражав своєю красою. Роксас сказав що нам плисти два дні. Буде час щоби побути на одинці, Джессіка весь час розмовляла з Роксасом, а я був на палубі й дивився на красу, одним словом я радий, й справді радий що втік від мачухи. Знайшовши книгу, вона була про Бертольда, я сів і почав її читати "В дитинстві Бертольд славився великим розумом, в підлітковому році він добре володів зброєю і його взявся навчати чаклун. За шість років Бертольд добре вивчив ковальство, магію й пішов до лицарів. Його поважали, він слідував кодексу. Невдовзі з підземного світу вийшов брат Смерті " Паракс" Бертольд скував меч і відав мечу всю свою магію. Убивши Паракса, він сховав меч у скриню під горою "Унав" і перед смертю він закрив скриню на чотири ключі й розкинув ці ключі по Джуляндії"
Ось воно що, Бертольд був відомим, це було цікаво. В моїй голові було питання як знайти ті ключі якщо вони розкидані по світі. Припливши ми були на великому острові, але це скоріше нагадувало материк. В далеку ми побачили гору про яку говорив король, була думка що ми туди не дійдемо "Скільки нам йти туди?" З цікавості запитав я "До завтра дійдемо якщо не будем спати" Ми були мов би в пустелі, як розказав Роксас це колись були джунглі, але після приходу смерті все всохло і зогнило. До вечора ноги нас боліли так сильно що всі просто упали на пісок. Погода була погана, то віяв вітер, то сонце палило мовби в пеклі.
Я лежав і дивився на зорі, нічне чисте небо було прекрасне. Уже не далеко було видно гору, до завтрашнього ранку ми могли б дійти, але оскільки ноги не давали встати ми лежали. Пісок був теплий, Джессіка заснула, а Роксас тихо запитав мене.
-А й справді, ти кохаєш її?
-Думаю так, але я не знаю як їй про це сказати.
Через деякий час й заснув Роксас, єдиний хто не спав це був я. У небі я побачив птаха який горів, скоріше це всього було ще якесь міфічне створіння. Через деякий час сон почав забирати мене у свій світ, і я піддався і заснув.
Прокинувшись ми пішли дальше. Нарешті ми дійшли, це була печера яку охороняли статуї людей, але лиця на них не було "Необиртайтесь до них спиною, тому що якщо не дивитись на них вони будуть йти за вами, а потім уб'ють" Я йшов задом, на щастя ці статуї не йшли за нами, і ось ми побачили скриню, вона була захищена десятками статуями. Коло скрині стояла карточка, це була карта Джуляндії зверху було написано "Виберись з печери живим щоб карта дорогою тобі показала" Ми роздивлялися карту, і тут згадали про статуї, обернувшись заді нас стояли вже сотні статуй. Вони закрили вихід собою, це нам було на гірше, тому що виходу звідси іншого ми не бачили "ідея, якщо я піду перший попри них, а ви дивіться на них, потім Джессіка піде поки ти наглядатимеш за ними, потім ти пролізеш, а ми будемо наглядати за ними" Перший проліз Роксас, потім Джессіка, потім наступила моя черга, проходячи попри одного зі статуй мене схопили за светр, я зняв його й вийшов. Ми почали тікати як подальше від гори. Ось нам треба вертатись до корабля, але йти було надто довго. На карті появився новий текст "Якщо хочеш перший ключ знайти до кам'яного велетня піди, і ключ від нього відбери" Карта показала що цей велетень знаходився на цьому острові недалеко від гори, але треба було добре віддихнути, Роксас сказав що тут є його селище й ми вирушили туди. Прийшовши ми побачили розгромлене селище "Співчуваю" Сказала Джессіка Роксасу, але за нами хтось слідкував. З кущів виліз гоблін, по історії цього гобліна це був друг Роксаса який провів нас до свого будиночку. Він був невеликий, але спати там можна було. Надворі була ніч, я вийшов на вулицю де сидів Роксас.
-Співчуваю друже,
-Війська смерті розгромили моє селище, я помщуся за своїх рідних,
-Я обіцяю що помщуся за твоїх родичів,
-Джесіка йде, удачі-усміхнувся Роксас.
Джесіка сіла коло мене і подивилась на мене своїми очима і промовила.
-Я не спала тієї ночі й все чула.
Вона поцілувала мене та обійняла. Я відчув тепло й любов.



Д.Мірошніков

Відредаговано: 25.11.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись