Ескорт по камертону

Розмір шрифту: - +

Такт 7. Звукова петля

Зняла білу залаковану кришку, провела долонею по клавішам. Від задоволення тихенько застогнала. Рояль ніби був живий. Не гаючи часу почала грати, спочатку повільно, потім швидше, набираючи темп вона забула де саме знаходиться. Музика заполонила собою весь простір. Не було чутно ні балаканини гостей, ні викрики цієї ненормальної жінки. Все затихло, головною на цьому вечорі стала вона -  прелюдія Баха, її улюблена. Вона озирнулась і побачила що весь натовп обступив її, забувши про скандал, який вибухнув кількома хвилинами раніше. Анфія зраділа, вона молодець, вирівняла атмосферу. Коли закінчила грати, на неї посипались гучні аплодисменти. Не радів тільки Вістан, він стояв позаду. Десь нізвідки з’явилась ця світловолоса жінка, втупилась в Анфію, як на інопланетну істоту, кліпала очима нахиляючи голову набік. Якась ненормальна, тепер до дівчини пристане.

- Хто ти? – тихим голосом промовила жінка до дівчини, підійшла і доторкнулась її щоки. – Що ти тут робиш? – жінка стала лагідною. Анфія сконфузилась.

- Я працюю на Вістана.

- Йди звідси – рявкнула вона дівчині, і повернулась в інший бік. – Вістане як це розуміти? Замість Ангеліни ти знайшов собі чергову іграшку, не награвся? Хочеш і цю зі світу зігнати?

- Моя тобі порада, тікай звідси – знову повернулась до Анфії, - Як же ти на неї схожа. Він навмисно це зробив. Він жахливий і небезпечний. Не будь дурною.

Анфія скривилась, встала і вийшла з натовпу до Вістана. Цю жінку не хотіла слухати, і вважала її небезпечною, а не його. Коли побачила обличчя Вістана, всередині напружилась, він весь посірів від люті.

- Хто тобі дозволяв грати за роялем, - він так промовляв слова ніби кусав їх.

- Я хотіла зняти весь цей конфлікт.

- Ти не маєш права втручатись у це. Твоя задача стояти мовчки і робити те що я скажу.

- Я просто пограла, - голос Анфії почав бриніти, - Я просто грала, - по її щоках почали капати сльози.

- Мій водій забере тебе зараз. Вечірка закінчена. І щоб більше ніяких самостійностей. – Він суворо подивився на неї.

- Мені переодягнутись? – промовила витираючи сльози.

- Забери свої речі, сукню віддасиш на наступній зустрічі.

Вона стояла біля виходу, чекаючи на водія. В цій чорній шовковій сукні - в оберемку пакет із  речами. Треба буде в під’їзді переодягнутись, аби Ольга Степанівна не побачила в якій сукні вона приперлась до дому, а то ще щось запідозрить. Вона дістала свій гольф і почала ним витирати сльози. Досить чутливо сприйняла слова Вістана. Їй було дуже образливо, а повинен був би і подякувати. Анфія думала що налаштувала з ним контакт, повірила що він інший, а він грубо її вилаяв. Її давили схлипи.

- Вістан зіпсував настрій? - до неї підійшов невідомий чоловік, Анфія почала в нього вдивлятись, щось в ньому було знайоме.

- Так, -  шмигнула носом вона.

- Що чекаєш?

- Мене має забрати водій.

- Давай я тебе відвезу. – Анфія округлила очі від такої люб’язності.

- Ні, дякую.

- Не бійся, я майже свій – рідний брат Вістана, - Він взяв із її рук пакет, і направився до дверей, Анфія здивовано дивилась йому вслід.

- То ти йдеш? – він засміявся.

Вона відчувала себе принцесою, тоді коли цей чоловік відкривав їй дверцята, допоміг сісти в машину.

- Я Давид, - пожав їй руку, і завів двигун.

- Анфія

- Ти гарно граєш Анфіє. Що пов’язує  таку вродливу дівчину із моїм насупленим братом? 

- А ви не в курсі? – вона не хотіла про це розмовляти.

- Ні, мій брат таємний агент, тож я не в курсі, для чого йому така чарівна леді.

- Я маю  йому допомогти згадати, що трапилось тієї ночі, - невпевнено промовила Анфія.

- Він знову за старе, - Давид розсердився. – То ти ескортниця?

- Ну так – вона понизала плечика і опустила голову.

- Треба ж таке, - він засміявся.

- Що?

- Ти засоромилась? Вибач просто незвично. Як така як ти, стала його ексортницею?

- Треба гроші на навчання в Ліонській консерваторії, я піаністка, як ви вже здогадались. – дівчина не вдавалась в подробиці.

- Коли тебе побачив був шокований, ніби Ангеліна сиділа за роялем, я ледь свідомість не стратив.

- Ви її добре знали?

- О так, я перший з нею познайомився, а потім вже Вістан.

- О, а як? – на відмінну від Вістана, Давид їй здався просто душкою.

- Вона співала на благодійному концерті, в який ми з Вістаном інвестували кошти. Збирали гроші на лікування дітей з онко. Я прийшов в перший день, і так ми з нею познайомились,  на наступний  -  Вістан  побачив її і пропав, так в них і закрутилось.

- Так чому на тебе накинувся мій брат? Нічого що на ти?  - він посміхнувся.

- Звичайно ні. За те, що я грала на роялі.

- О, це ти даремно, це рояль Ангеліни, на ньому ніхто не мав права грати. Ніхто не торкався до нього, після її смерті.

- Вона вміла грати? – дівчина була шокована таким збігом.

- Колись давно вона також хотіла стати піаністкою, але щось в неї не виходило. Ти повинна розуміти, дві руки важко об’єднати  у музиці. – Анфія закивала, - Потім викладач помітив що в неї непоганий голос, і перевів її на вокал. Так відкрився її талант, але любов до музики вона не полишала, бувало грала для нас з Вістаном.

- То ви добре товаришували? – Анфія зовсім розслабилась, Давид був приємним співрозмовником.

- Так, - він поклав руку їй на плече, - Так що  не приймай близько до серця його слова. Він живе минулим. Тому для нього деякі речі важливі, що для нас   звичайних людей -  є безглуздими.

- Він завжди таким був? – Анфія перейшла на одкровення, інтуїтивно відчувала що з цим чоловіком можна бути відвертою.  



Марта Грейс

Відредаговано: 10.02.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись