Ескорт по камертону

Розмір шрифту: - +

Такт 12. Швидкий ритм

О десятій вечора до дому завалився Віктор і не сам. Анфія була просто розлючена, за те, що він приволік до квартири свого дружка.

- Ти на годинник дивився? – почала вичитувати його. Сашка покосилась на Анфію і засміялась.

- Ти що його мама? – сказала подруга.

- Це Гошка, ми просто поп’ємо кави. – Вітя був нетверезий, і це Анфія обурило ще більше.

- Давайте тільки швидко, ми з Сашою вже будемо лягати  – монотонним голосом пробубніла.

- Що? – заскиглила подруга, Я не хочу спати, ще занадто рано. Та і хлопці видно що приємні. – вона підійшла до них. А ті розтягнулись у дурнуватих посмішках.

- От бачиш, ти з Сашкою, я з Гошкою, ніби відчував. В нас тепер повноцінна компанія. Дві пари – гигикнув Вітька.

- Ніяких пар – Анфія була дуже консервативною, і коли інші  її однолітки відчували флюїди  молодості,  вона ж поводила себе як 80-ти річна.

- Ну Фіяяя,  давай ще погуляємо, ну весело ж. – заскиглила Сашка.

- До речі, в нас тут друг працює охоронцем в одній приватній клініці. Тут недалеко. Можемо піти зараз туди. Буде круто. У нього там сьогодні вечірка, тільки для своїх. Туса – вогонь, - Гошка показав великий палець.

- Особисто я за –  Олександра лукаво поглянула на подругу, яка вже пускала пар ніздрями.

- Яка в тебе класна одногрупниця, - закивав головою Вітя, Гошка підіграв йому.

- Не довго, - вона благально подивилась на Анфію. – В мене ще такої вечірки не було. Це ж цікаво, а що за клініка? – звернулась до хлопців.

- Здається пластична хірургія. – сказав Гоша.

- Ого, нічого собі – у дівчини полізли очі на лоба.

- Можемо провести екскурсію, показати операційну. – сказав Вітя.

Анфія останній раз подивилась на сумні оченята подруги і важко промовила

- Добре, тільки не надовго. І без вибриків. Бо я вас знаю. – в кімнаті стало тихо – Чого стоїмо, збираємось – крикнула вона, всі як по команді заворушились під веселі розмови ні про що.

Вечірка була у підвалі великої, елітної клініки. Їм одразу на вході провели інструктаж. Наверх не підійматись, по поверхах не шастати, туалет не заблювати. Анфія з Сашкою зайшли в невелике приміщення, так званий охоронний центр. Тут  була купа моніторів з правої сторони, з лівої великий стіл, де вже стояло безліч випивки, проста закуска.

- Дівчатка може коньячку? – до них підійшов Сергій, якраз той друг Вітька, що тут працює охоронцем.

- Так! – сказала Саша.

- Ні! – Анфія майже сказала це з подругою одночасно.

- Не звертай на неї уваги, - махнула вона на Анфію.

І кудись відійшла з цим хлопцем, напевно за порцією алкоголю. Анфія ж  присіла на диван біля столу, і підперла голову руками, сперши їх на коліна. Компанія була невелика десь до десяти. Хлопців і дівчат майже порівну. Дівчина хотіла спати, ще й грала якась примітивна попса, від неї була оскома. Її зводило, коли вони чула ці незграбні награвання. Ніякої гармонії, розвитку, посилу, драматургії. Навіть і ритм якийсь невпопад.  Порожня тягомотина.  Анфія сперлась на бильце, й сама не помітила як впала в сон. Прокинулась від того що все стихло. Біля неї на дивані заснули ще дві якісь дівчини. Вона обвела очима кімнату, Сашки ніде не було. Ні Сергія, ні Гошки. Навіть від Вітька, який весь час крутився біля неї – слід простив. Анфія подивилась на годинник, який висів на стіні, третя година ночі. Чомусь стало не по собі. Сашка б ніколи не залишила її тут саму. Вона просто без неї нікуди б не пішла. Із кімнати охоронців було два виходи, один вів на вулицю у двір клініки. Інший – у сам заклад. Анфія виглянула на вулицю, там нікого не було. Тихо, глуха ніч. Вирішила піднятись на перший поверх клініки. Так щоб все вже точно перевірити. Раптом вони там? Вона пам’ятала, що Сергій казав що туди підніматись не можна. Але після такої кількості випитого алкоголю, їм могло стукнути в голову що завгодно, і Сашка могла піддатись під їхній вплив.

Вона рішуче відкрила двері, що виходили на сходи і почала підніматись у темряві. Навкруги сонна беззвучна тиша, Анфія почала обережно переступати сходи. Всі лампи були вимкнені, тож на майданчику було хоч око виколюй. Сама ж піддалась на вмовляння Сашки, тепер оце блукай, шукай, і вмирай від страху. Клініка вночі виглядала дуже моторошно. Ще й ця гробова мовчазна атмосфера, підливала масло у вогонь. В цих страшних розмірковуваннях, дівчина опинилась у стінах лікарні. Та ж сама картина, що і на сходах. Темінь, широкий коридор, і всі кабінети зачинені, ні якого натяку що тут хтось є. Компанію піддатої молоді, можна було б почути одразу. А тут такий спокій і невагомість. Чи вони десь поснули в кабінетах? Якщо це так, зранку цьому Сергію буде ой як не солодко.

Анфія на мить вжалась в стіну, десь за метрів п’ять перед собою побачила якесь ворушкання. Почала прислухатись, чиїсь легкі кроки. Потім якесь тупотіння, сміх. Раптом одна із дверей кабінету рипнула, невеличка смужка світла прорізалась на стіні. Їх було двоє, і вони юркнули у якусь кімнату, закривши за собою двері.

Анфія опинились біля кабінету, за яким сховалась ця парочка, почала прислухатись. Почула якісь стогони. Вони що там кохаються? Як  Сашка могла! Вона з силою рве двері на себе. Хтось почав кричати. Посеред приміщення невідома їй дівчина із Сергієм, вони напівголі.

- Пішла звідси! – гаркнув хлопець.

- Де Саша? – в такому ж тоні відповіла дівчина.

- Я там знаю, мені що свічку тримати? Пішла з Гошиком і Вітьком, ескурсію чи той на ексурсію, короче пішли їй дещо показати – Сергій був зовсім п’яний.  

- Де вона?! – Анфія відчула як закипає.

- На третій поверх, пішли –– Цій дівчині мабуть одного замало – недвозначно висловився він.



Марта Грейс

Відредаговано: 10.02.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись