Ескорт по камертону

Розмір шрифту: - +

Такт 19. Пауза

- Сьогодні ми поїдемо, але я не скажу куди, сказав Вістан одягаючи їй пов’язку на очі, коли вони сідали в міланське таксі. Зранку вони з Анфією тільки прилетіли в Італію і знову кудись прямують.

- Дорога буде довгою? – запитала дівчина.

- Я думаю вона для тебе пройде непомітно.

- Куди ми їдемо? – затараторила Анфія.

- Одне можу сказати, ми направляємось до залізничного вокзалу Рогоредо. Інше сюрприз. Я хочу щоб ти побачила це, перед тим як зіграти у домі відомого композитора. А він на тебе чекає. – прошепотів їй на вухо.

За кордоном Анфія була вперше. Її серце завмирало, вона прикипіла поглядом до вікна авто. За склом майоріли химерні будівлі різних стилів. Були й ворожо-готичні, від яких дівчині перехоплювало подих. Невже руками таке може створити людина? Все дихало мистецтвом, стародавністю і свободою. Це схоже на казку, за помахом чиєїсь чарівної палички вона стала помітною у цьому світі. Її страхи і побоювання відмерли. Щастя схопило її і закружляло в танці ейфорії. Збудження, адреналін від якого задихаєшся. Але не Італія так розхвилювала дівчину, а те що, Вістан буде поруч аж цілих три дні. Одна його присутність змушувала її непритомніти від емоцій. Як же він їй подобається, і не через те, що він аж занадто піклується нею, ніби донькою. За його поцілунок, пожертвувала всім навіть музикою.

На вокзалі Рогоредо вони сіли в швидкісний потяг. Вістан сказав що надвечір маємо приїхати. Так довго? Куди він її везе. При посадці він приховав від неї пункт призначення. Єдине, що вдалось з’ясувати Анфії, що сполучення було міжнародним. Вони їдуть в іншу країну. Цікаво, що він задумав, і так постійно загадково всміхається. Чи він сказав  Златі, що Анфія полетіла з ним? Дівчина в цьому сумнівалась.  І Сама нічого не розказувала про неприємну розмову з його нареченою. Не хотіла псувати настрій. Вони вдвох залишили всі проблеми в Україні. Анфія подумала про той гармидер, який чекає її вдома. Сашка затіяла косметичний ремонт у квартирі, хоче встигнути до весілля. Вона взагалі зробилась якась скажена, тому Анфія вже активно підшуковувала собі нове житло. Хоча Сашка запевняла щоб та жила скільки потрібно. Ага зараз. Їй було навіть шкода Віктора, на відмінну від неї, він з’їхати не може. Анфія всміхнулась сама до себе, згадуючи як подруга виїдала  йому мозок. Після лаунчу, вона почала ловити гав, і згодом заснула спершись на плече Вістана поринаючи у рожево-зефірні сни.

Вістан розбудив її коли вже за вікном сіріло. Подорож добряче її вимотала. Прокинувшись і важко відходячи від сну дівчині вже було байдуже і на сюрприз і на Італію. І на композитора.

- Звикай! – пожав плечами Вістан колив вони виходили із вагону. – Ти ж хочеш стати відомою піаністкою,  а в такому ритмі живуть всі люди мистецтва. Вважай це репетицією. – похлопав її по спині.

Анфія не знала куди вони приїхали. Таксист говорив  із Вістаном англійською, тому по мові вона не могла визначити країну. А по вигляду тим паче. На обличчі знову чорна пов’язка. Вістан ще той інтриган. Але хоч залишилось їхати недовго, максимум хвилин тридцять. І нарешті вона дізнається заради чого вони подолали такий шлях?

- Я хочу показати заради чого ти пройшла все, що зараз відбувається в твоєму житті, - промовив він стоячи позаду неї. Вістан повністю контролював кожен крок Анфії. Вони нарешті опинились там. – Я хочу б ти побачила все це своїми очима, і відчула у своєму серці якийсь відгук. Чи дійсно воно варте всіх твоїх старань? Якщо ти побачивши це, відчуєш прилив щастя, якщо ти втратиш землю під ногами. Якщо повіриш, що дійсно це тобі належить по праву. Не опускай руки і зроби все, аби вхопити свою мрію за крила. – Він зняв пов’язку із її світлих очей.

- Це Ліонська консерваторія! О Боже! Вау. – Анфія заплигала на місці.

- Це не просто Ліонська консерваторія, а місце твого майбутнього навчання. Я спеціально привіз тебе сюди, перед прослуховуванням у композитора. Я хочу щоб ти зібралась, бо завтра в тебе найвідповідальніший день у житті. Ти повинна його вразити. Ти талановита, я відразу це зрозумів, коли ти заграла в мене вдома. Хоч був і злий на тебе як чорт. Але я думаю Ангеліна зраділа б, якби почула як звучить її рояль. Це було сильно.

Дівчина заплакала, і ці сльози не пекли щоки, а змивали все розчарування, яке пізнала за всі останні дні.

- Я переможу. І це моя консерваторія. Обіцяю що заграю як востаннє. – Анфія міцно стисла його за руку.

- Не сумніваюсь.

Як виявилось Вістан взяв квитки назад на потяг, який буде відправлятись до Мілану через дві години. Був вечір, консерваторія була зачинена тому, всередину вони потрапити не змогли. Але Вістан сфотографував її на фоні закладу в нічних сутінках. А далі знову дорога назад. Навіть не було часу прогулятись по Парижу. Все галопом, що Анфію трішки засмучувало. Хоча Вістан підбадьорив, і мовляв вона все одно тут скоро буде навчатись – нагуляється від душі.

В Мілані вони опинились вночі чи зранку. На годиннику четверта година нової доби. Далі заселення в готель, трішки сну. І підготовка до зустрічі з композитором. Анфії снився рояль Ангеліни. Вона сиділа за ним і грала перед якимсь чоловіком. Як це буває уві сні: незнайома людина, але ти звідкись знаєш хто це. Анфія грала перед композитором. Який захоплено кивав головою у ритм її музики. Це було в будинку Вістана, знайома люстра, і велика зала. Чоловік щось говорив вона не розбирала слів. Але потім помітила на клавішах роялю з’являються плями крові. Розпливаються на лакованій поверхні. Анфія зупиняється, починає шукати звідки ця кров. Дивиться на свої руки і бачить, що вони повністю закривавлені.   Від цього прокидається на годиннику 9-та ранку. Хтось невпевнено стукає в номер. Це Вістан, час збиратись. Ніякі сни не зіпсують її виступ. Це її шанс. А сон, мабуть від надлишку подій і інформації.



Марта Грейс

Відредаговано: 10.02.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись