Фенікс Підкорення вогню

Розмір шрифту: - +

Таємна кімната

Ворота з неголосним гуркотом закрилися і друзі ринули вглиб цього дивного і страхітливого двору вкритого сутінками. В центрі стояв невеликий гарний будинок, саме тут жив старий Барі. Світло в будинку горіло лише на другому поверсі у правому вікні, що було значною перевагою для друзів.

Вони швидко й тихо пробрались на задній двір будинку. Тут виднілася велика кількість різноманітних кущів, а також невеличкий город, де ще було декілька пожовклих листків огірка. Пролізши між кущами, діти побачили маленьку стежину, нещодавно протоптану і попрямували нею. Це зайняло хвилини 2 ходьби і в кінці стежини «команда» вперлася в старий, напіврозвалений сарай.

- Гері ти я надіюся взяв ліхтар? – запитала Арінель, уважно роздивляючись цю прогнилу будівлю.

- Звичайно, тримай – мовив впевнено Гері протягуючи ліхтар подрузі. Арінель освітила сарай, шукаючи якийсь вхід чи спуск чи будь-що що допомогло б їм зайти всередину, адже головний вхід був забитий кількома дошками.

Заглянувши у щілину, дівчина побачила лише якісь палиці та декілька вил із граблями, якими уже дуже давно ніхто не користувався. Також виднілися якісь коробки з дивними написами і пусті скляні пляшки.

Раптом щось вибігло і кинулося прямо до ніг Арінель, вона із жахом відскочила в сторону впавши на землю прямо в купу листя. На щастя це був ніякий не монстр чи привид а всього лише кіт, який напевне ховався у тому сараї від холоду та дощів. Гері допоміг Арінель піднятися, а Стівен в той час знайшов ліхтар, який випав з рук дівчини у гниле листя, яке згрібали напевно ще минулої осіні.

«Добре що я одягла старий одяг» - подумала Арінель і, встаючи помітила шматок залізяки, що лежала з іншого боку сараю. «Вхі…Забор…..» - усе що можна було прочитати на невеликому іржавому уламку.

- Точно, Ненсі казала ж, що тато ходив не в сарай, а за сарай і поставив там табличку «Вхід заборонено» і туди ніхто не ходив. Ходімо швидше. – не встигла вона договорити і побігла до іншого боку старої халупи, надіючись там хоч щось знайти.

Довго обдивляючись і обшукуючи задню стіну халупи та  територію навколо неї, друзі так нічого і не знайшли.

- Не може бути, ми маємо знайти хоч щось! Так не чесно! Невже я так нічого і не дізнаюся про батька! – злісно викрикувала Арінель.

- Тихіше, заспокойся, зараз ще пошукаємо не хвилюйся – заспокоював її Гері.

- Хоча знаєте, ми ж не у фільмі, що маємо знайти шлях в зачарований світи чи якусь там чарівну паличку – саркастично сказав Стівен.

Ще трішки походивши навколо, в пошуках чогось особливого, Стівен все-таки вмовив усіх схаменутись та піти додому, адже завтра потрібно йти до школи, а ще у нього важливий чемпіонат з футболу проти іншої школи. Арінель просто не могла повірити в те, що не змогла нічого дізнатися про свого батька, якого вона так погано знала. Вона злісно подивилася на той нещасний сарай і з криком лютої ненависті копнула задню частину сараю так, що нога її так і застрягла там.

- Ти що з глузду з’їхала жінко? – пошепки мовив Стівен – Зараз вийде той ненормальний і буде гатити нам сіллю в сраку.

- Не кричи на мене, допоможіть мені краще висунути ногу звідти – все з тою ж злістю сказала Арінель.

Зненацька, друзі побачили, як вмикається світло в будинку і дворі старого Барі. Хлопці швидко почали трощити дошки навколо дірки, яку пробила Арінель, щоб звільнити її ногу.

- Нам точно гаплик, особливо мені – знервованим голосом сказав Гері.

- Та добре все буде, якщо ти перестанеш нюняти і швидше ламатимеш дошки – мовив Стівен і вони звільнили Арінель, лиш трішки подряпавши її штани цвяхом. Поки хлопці шукали всі можливі шляхи відступу, Арінель все ж таки заглянула у дірку, яку зробила своїм потужним ударом. Там уже не виднілося ніяких пляшок коробок і граблів, єдине що було видно – це сходи, які вели кудись вниз. Довго не думаючи вона почала обмацувати усі дошки навколо тієї дірки і знайшла щілинку, яка ймовірно відкриває цей вхід.

- Допоможіть мені хутко – сказала Арінель потягнувши на себе ту щілинку і, з допомогою своїх друзів та зламавши один чи два нігтя, все таки відчинили ці таємні двері.

Усі забігли всередину зачинивши двері за собою і, затамувавши подих, чекали що ж буде далі. Усе що вони почули це матюки старого Барі та його важкі кроки навколо халупи та всередині неї.  Стівен навіть спостерігав його рухи всередині сараю через щілини. Коли стариган покинув сарай та повернувся додому, діти дружно зітхнули з полегшенням.

- Я знала, що ми не підемо з порожніми руками! – із захопленням сказала Арінель – Давайте вже нарешті спустимося вниз і глянемо, що ж так намагався сховати від усіх мій батько!

- Дами вперед – мовив Стівен протягуючи Арінель ліхтар та прийнявши позу «джентльмена». Дівчина, зробивши невдоволене обличчя, гордо вихопила ліхтар з рук свого друга і впевненими кроками почала спускатись вниз по сходам.

Спустившись по гнилих, скрипучих сходах, Арінель освітила ліхтарем навколо. Усюди пахло сирістю, пліснявою та здохлими слимаками, маленькі нічні метелики почали злітатись на світло ліхтаря, влітаючи дівчині в лице та волосся. З огидою вона відганяла їх намагаючись хоч щось побачити у цій темній як ніч кімнаті. Раптом вона побачила на столі каганець* наполовину повний олією.

- У когось є сірники чи запальничка? – запитала Арінель, таким тоном ніби відповідь була очевидна «ні».

- Так в мене є сірники, ось тримай – мовив Гері. Дівчина дивно на нього поглянула і взяла сірники, запаливши ту лампу, яка хоч трішки освітила кімнату.

В кімнаті був лише стіл, на якому лежало купа паперу, книжок та якийсь сувій написаний незрозумілою для неї мовою. Друзі оглядали усе навколо, але нічого особливого там все таки не знайшли. У тьмяному світлі можна було розгледіти різні вирізки з газет, карти з позначками та фото різних, невідомих людей на стінах. Арінель уважно усе роздивлялась, намагаючись зрозуміти усі написи дуже кривим, скоріш за все чоловічим почерком.



Erin Show

Відредаговано: 16.09.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись