Фенікс Підкорення вогню

Розмір шрифту: - +

Тепер ти знаєш

«Що я тут роблю? Чому я…Щось тягне мене туди, я не можу зупинитись…Стільки всього на раз навалилося…Боже, дай мені сили це все витримати…Хмм, нічого не змінилось на майданчику після нашого з Гері перебування тут, але я відчуваю, ніби тут щось є, щось манить мене до себе. Я чую шепіт дерев, що перегукуються між собою і… застерігають мене? Що це там блищить на дереві?»

……………………………………………………………………………………...................................................

Слова жінки так і відлунювались у голові Арінель. Вона ледь-ледь хапала ротом повітря, так сильно та жінка стиснула руки навколо дівчини. Арінель уже подумала, що ось, прийшов її кінець. «Так по дурному…Навіть не взнавши нічого» - думала дівчина, аж раптом відчула прилив сили у своєму тілі. Вона підняла свою ногу, так високо як тільки могла і вдарила з усією силою свою суперницю по нозі. Жінка скрикнула від болю та несподіванки і трішки послабила хватку. Арінель не розгубилась і вдарила нападницю ліктем лівої руки прямо в живіт, як це роблять у кіно. Жінка зігнулась навпіл від болю, а дівчина, хутко розвернувшись, випустила потік палаючого вогню в сторону свого ворога. Арінель крикнула від здивування, можливо враження чи навіть жаху від власних сил.

         Коли гаряча хвиля вогню зупинилась, Арінель побачила, що нікого навколо немає, лиш високе дерево, стовбур якого яскраво палав. Величезна хмара чорного диму здійнялась вгору, вкриваючи усе навколо важким запахом горілої деревини та топленої смоли. Дівчина побачила, як вогонь розростається і вже ось-ось перейде на інші дерева. Було таке відчуття, ніби це нещасне та водночас сильне дерево молило про пощаду, проте, ніхто його не чув.

         Уже чувся гул людей десь неподалік майданчику, що бачили дим і, напевно, почали потрохи збігатись, також Арінель чула голос охоронця, що стояв доволі близько до неї, проте дівчину він не бачив. Вона чула, як охоронець викликає пожежників, описуючи усю ситуацію, та оглядає усе навколо в надії спіймати того, хто у цьому винен. Довго не думаючи Арінель пройшла повз охоронця, ховаючись за іншими деревами та, перелізши через паркан, швидко побігла в сторону своєї вулиці, де було тихо та спокійно, ніби усі люди перемістились до того нещасного палаючого дерева. Дівчина повільно підходила до дверей свого будинку, вона тихо відчинила двері та зайшла, щоб Ненсі її не почула, проте, не встигла вона й кліпнути, як тітка уже стояла перед нею із сердитим поглядом.

- Де тебе чорти носять? Я хвилювалась! Уроки кінчаються о четвертій годині, а вже, вибачте, майже десята. Я вже хотіла йти тебе шукати.

- Ми ходили в поліцейський відділ з Томасом, а потім…потім просто погуляли – тихо та невпевнено сказала Арінель. Гнів повільно спадав з обличчя тітки, вона розуміла, що її племінниця уже доросла дівчина, яка хоче уваги зі сторони хлопців і Ненсі було приємно, що вона проводить свій час з порядним, на перший погляд, хлопцем, що водночас відволікало її від сторонніх думок та переживань.

- Добре, ходімо, я нагрію тобі вечерю – уже лагідним тоном сказала Ненсі.

- Так, я дуже зголодніла і зроби ще чаю будь ласка – сказала Арінель, усвідомивши, що її шлунок абсолютно порожній, а тіло важке, ніби вона безперервно плила декілька кілометрів проти течії. Після вечері з подвійною порцією плову, Арінель помчала у свою кімнату, де ще довго обдумувала слова тієї жінки: «Я знаю хто ти…Я не дам тобі усе зруйнувати…- Що ж це все може означати і хто вона взагалі така і хто тоді я, якщо я комусь можу щось зруйнувати. Можливо це якась помилка, але, вона чітко назвала моє ім’я…Що ж це коїться навколо?»

Зірки уже давно вкрили темне, нічне небо, а дівчина все ще обдумувала ту сцену на майданчику, прокручуючи кожен рух та кожне слово у своїй голові. «Все, вирішено, потрібно тренувати своє тіло і свою силу, раптом щось подібне знову трапиться, я маю бути готова до всього! Думаю та жінка ще не раз дасть про себе знати…»

Ранок. Шум дощу. Арінель з важкістю піднялася з ліжка, тіло її ще більш відмовлялось слухатись, вона відчувала кожен м’яз при найменшому русі. Запах гарячих смажених млинців заполонив усю кімнату, та змушував якомога швидше спускатись на кухню, щоб поласувати найсмачнішим сніданком. Вже через декілька хвилин Арінель сиділа на своєму улюбленому місці за столом, впираючись спиною в стіну та закинувши ноги на інший стілець, попивала чай та ласувала млинцями з полуничним, малиновим та абрикосовим варенням.  Зненацька, у дівчини з’явилось дивне відчуття, ніби хтось штрикнув її голкою в ногу і вона, поглянувши на Ненсі, мовила:

- Моя мама мала якісь надприродні здібності? – дівчина помітила, як легка хвиля тривоги пробігла по хребту її тітки.

- Ти маєш на увазі керувати вогнем, так як і ти? – мовила Ненсі не обертаючись. Це дуже здивувало Арінель, вона думала, що тітка почне ухилятись від цієї теми і її прямота ввела дівчину в ступор. Ненсі повернулась до своєї племінниці та сіла навпроти неї із чашкою гарячої свіжозвареної кави. Вона довго вдивлялась на пар, що здіймався з її чашки, ніби підбираючи правильні слова. Арінель не хотіла перебивати її, бо боялась збити тітку з пантелику, а зараз їй потрібні відповіді. Проте довго чекати дівчина не змогла:

- Звідки ти… - та не встигла Арінель мовити й слово, як Ненсі, здійняла погляд та, пильно дивлячись в очі племінниці, перебила її:

- Я дізналася про сили Меріен, коли ми усі разом поїхали на природу, я побачила як вона нагріває свій чай, підпалюючи дно чашки, доволі незручна була ситуація, коли вона помітила мене, я не знала що казати і що робити. Звичайно, я здогадувалась, що Меріен не проста людина, але такого я не очікувала. Вона усе мені розповіла про свої здібності і що вона не нашкодить нам, я повірила їй, бо якби вона хотіла, то повбивала б  нас одразу, тому я залишила це між нами.



Erin Show

Відредаговано: 16.09.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись