Фенікс Підкорення вогню

Розмір шрифту: - +

Час випробувань

Хоча кора могутнього дуба була надзвичайно товстою, потужні сонячні промені пробивались крізь неї, вказуючи на те, що настав новий день. Арінель прокинулась із легкістю у голові та тривогою на душі, швидко привела себе у порядок та знайшла найбільш зручний одяг для тренувань. Коли дівчина покидала кімнату, вона навіть не знала куди йти, усі ці коридори та гілки заплутували та змушували її тинятися колами, стіни та двері були доволі схожими і було тяжко взнати була вона уже тут чи ні.

- Загубилась? – почувся раптом позаду знайомий голос. Це був Стівен, він стояв та дивився на Арінель, легко всміхаючись.

- Як ви тут знаходите дорогу будь-куди, тут усе однаковісіньке і така кількість коридорів і дверей точно заведуть в Нарнію – мовила дівчина сміючись – Стівене, чи як там насправді тебе звати, будь ласка відведи мене до королеви, я хочу з нею поговорити – хоча Арінель і знала, що Стівен назавжди буде її найкращим другом, неважливо, що усі ці роки він обманював її, дівчина розуміла, що усе він робив не зі зла, але говорити з ним на цю тему вона ще не хотіла.

- Можеш називати мене Стівеном, чесно кажучи до цього імені я звик навіть більше ніж до свого рідного. Звичайно я відведу тебе, ходімо, королева уже чекає на тебе – махнувши рукою сказав хлопець і вони разом попрямували до тронної зали. Арінель оглядалась навколо, щоб запам’ятати дорогу, адже розуміла, що завжди її за руку тут водити не будуть. Вона також оглядала істот, які зустрічались їй по дорозі, такі дива можна було бачити лише у мультфільмах, тварини і ящірки, що ходять на двох ногах, одягнені як люди, говорять дивними мовами та видають дивакуваті звуки, зовсім не схожі на сміх.

Прибувши до тронної зали, що була такою ж прекрасною як і попереднього візиту, Арінель побачила, що вона майже пуста, нікого крім королеви та її охорони у залі не було. Королева Ірелія здійнялася з трону, побачивши Арінель та Стівена. Дівчина не знала з чого почати розмову і чого чекає від неї королева, тому вона легко вколисалась та сказала:

- Королево, я прийшла до вас, щоб сказати, що я готова тренуватись, готова до випробувань, готова допомогти вам, усім чим зможу – це прозвучало доволі голосно та впевнено і яскрава посмішка гордості та полегшення з’явилась на обличчі королеви, вона спустилась з п’єдесталу та підійшла ближче до Арінель.

- Я рада, що ти зробила такий вибір, я розумію, що тобі доведеться багато чим пожертвувати заради нас та нашого народу, який не є рідним для тебе, але я також вірю в твої сили та сили Ескаліору – Ірелія взяла дівчину за руку та оглянувши її продовжила: - думаю разом ми впораємось та нарешті закінчимо цю війну. Бачу, ти вбралась у зручний одяг, ти готова прямо зараз розпочати тренування?

- Думаю, я готова – мовила Арінель, намагаючись звучати впевнено, бо вона поняття не мала яким чином буде проходити тренування і до чого потрібно готуватись.

Обговоривши деякі питання, одна із прислуги принесла дівчині келих з ароматним ягідним напоєм, який Арінель одразу ж випила та заплющила очі від насолоди. В той час королева щось тихо мовила Стівену і той, кивнувши, повів Арінель до дверей, що ведуть на невелику поляну, яка знаходилась з іншого боку великого дуба. Там, на галявині знаходилась велика кількість людей, чувся звук мечів, що бились один об одного, також чулися вигуки та відчувався запах свіжого повітря в перемішку із задиханими мокрими тілами усіх навколо.

Вони йшли по галявині та споглядали як вміло та вправно виконують різні атаки, випади та блоки ельфи та фурі між собою, також бачили як стріляють з лука на різних дистанціях, ведуть ближні бої без зброї та просто медитують. Арінель не могла відірвати погляд від цих сильних воїнів, вона також бачила різні види зброї виставлені вздовж галявини, там були величезні мечі різної довжини та форми, сокири, булави і списи, які дівчина напевно не змогла б навіть підняти. Вона навіть бачила Гері разом із Талларі,  які також тренували свої бойові здібності.

Стівен та Арінель підійшли до одного з ельфів, високого з довгим світлим волоссям заплетеним у хвіст, він сидів на пеньку та точив свій меч бруском плоского каменю.  Коли ельф побачив їх, то здійнявся, поклавши меч та склавши руки дивним способом, який Арінель уже бачила перед тим, вона здогадалась, що це був жест привітання. Ельф був трішки вищим за Стівена, він мав чудову статуру і здавалось, ніби його сильні руки можуть одним ударом меча знести одразу ж три ворожі голови, а очі срібного кольору яскраво виблискували на сонці.

- Кахар Дарун, мій принце – з повагою мовив ельф.

- Кахар Дерарі, Ермагол, це Арінель, вона прибула до нас зі світу людей і королева хотіла б, щоб ти був її учителем – строгим тоном мовив Стівен, дівчина ніколи не бачила його таким серйозним і зрозуміла, що він і справді принц, і як тепер до нього відноситись та говорити вона не знала.

- Це буде для мене честю навчати Фенікса – сказав Ермагол, поклавши руку, зігнуту в кулак, на серце – давай побачимо, що ти вмієш – сказав він швидко, та жбурнув дівчині шматок деревини, чимось схожий на меч. На щастя, Арінель вдало зловила його і залишалась у своєму положенні, чекаючи наступних настанов, але Ермагол нічого навіть не вимовив, коли хутко попрямував прямо до неї, не встигла дівчина й кліпнути, як ельф змахнув своїм дерев’яним мечем, щоб нанести удар. Арінель злякалась і єдине, що вона змогла зробити, це вхопити меч двома руками і поставити його так, щоб блокувати удар, але дівчина була не достатньо швидкою, щоб вловити момент, коли Ермагол змінив позицію меча, відвівши його трішки вбік, і наніс їй сильного удару по нозі. Хвиля нестерпного болю охопила Арінель, меч випав з її рук, а нога ніби оніміла, дівчина впала на коліна тримаючись за ногу та стримуючи сльози. Ермагол лиш невдоволено поглянув на неї та, піднявши її меч, подав його дівчині. Вона здивовано поглянула на ельфа, адже було зрозуміло, що їй навіть встати було тяжко, не те що продовжувати бій, але дивлячись на погляд Ермагола, Арінель зрозуміла, що його це абсолютно не хвилює.



Erin Show

Відредаговано: 13.08.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись