Фенікс Підкорення вогню

Розмір шрифту: - +

На війні не діють правила моралі

Пронизливі жіночі крики лунали у стінах великого дуба, коли друзі покинули кімнату. Величезний натовп прямував у глиб дерева, прямо до тронної зали, де знаходився вхід у підземелля в якому ховалися жінки та діти.

Томас, Стівен і Талларі стрімко попрямували до виходу, де уже чулися вигуки та дзвін металу. Гері та Арінель йшли прямо за своїми друзями, проте Стівен, різко повернувшись до них мовив:

- Знайдіть собі сховище і чекайте нас, ні в якому разі не виходьте! – це пролунало тоном справжнього командира, проте слухатись його наказів, звичайно ніхто й не збирався – Тримай – сказав він, простягаючи дівчині кинджал середньої довжини, які вона бачила лиш у книжках з історії – Я давно хотів подарувати його тобі, надіюсь, сьогодні він тобі не знадобиться – швидко мовив хлопець та побіг, наздоганяючи інших.

 Дочекавшись коли Стівен, Томас і Таларрі зникнуть з поля зору, Арінель хутко помчала до виходу, а разом із нею Гері, вхопивши по дорозі невеликий тонкий меч. Ззовні усюди відчувався запах крові, страху та безжалісних убивств, усі накидались один на одного проштрикуючи та розсікаючи тіла. Дівчина не знала хто з усіх навколо є ворогом чи другом, вона ще мало кого знала і боялась нашкодити комусь із своїх. Разом з Гері, вони знайшли собі місце за великим каменем, де було видно усі події та була чудова можливість вступити в бій у разі чого.

Раптом перед ними з’явилась Таларрі, яка стояла спиною до друзів та  швидше вітру випускала стріли, що влучали прямо у голови ворогів. Зненацька, друзі побачили, як на лисицю збоку напав та повалив на землю врази більший та сильніший вовк, намагаючись роздерти її своїми кігтями, але не встиг він й змахнути своєю лапою, як вмить втратив її, а разом із лапою й своє серце,  в яке встромив свій меч Гері. Таларрі із подивом та радістю поглянула на хлопця, який подавав їй руку, та піднявшись, швидко кивнула йому і вийнявши з поясу два зазубрених кинджала, побігла у гущу лісу, а за нею й Гері.

Арінель все ще була за каменем, шокована тим, що тільки що побачила, вона споглядала за боєм, намагаючись побачити хоч одне знайоме обличчя, щоб приєднатись. Серед натовпу різних рас, вона побачила Ермагола, який намагався відбитись одразу від декількох вовків. Боковим зором Арінель помітила, як хтось наближається до неї, видаючи страхітливе ричання. Повернувшись, дівчина побачила величезного вовка, що стояв на двох лапах шкірячи зуби, його тіло та писок були вкриті свіжою кров’ю, де інде виднілися поранення та подряпини. Вовк повільно підходив до дівчини, облизуючись та вишкірюючись, Арінель жбурнула вогняний шар, влучивши вовку у плече, що ще більше його розлютило. Не встигла дівчина й кліпнути, як величезне створіння вхопило її за шию своїми масивними лаписьками, піднімаючи її догори. Задихаючись, Арінель міцніше стиснула свій кинджал, та встромила його у живіт вовка. Лезо з легкістю пронизало плоть її нападника, вона відчула як по її рукам стікала тепла кров. Випустивши дівчину з рук, з криками нестерпного болю, вовк зробив декілька кроків назад, та перечепившись за чийсь труп впав, тримаючись за рану. Арінель, віддихавшись, підійшла ближче, вийняла меч із тіла та встромила його прямо у голову вовка, який встиг лиш один раз смикнутись. Гарячі краплі крові полетіли в обличчя дівчини, вона відчула присмак заліза у роті і її в той ж момент знудило.

«Невже я й справді вбила його?  Невже так легко можна забрати у когось життя? І так само легко його втратити…» - подумала дівчина, але повернувши голову в сторону бою, побачила, що надзвичайна кількість вовків намагаються проникнути у стіни великого дуба, вхід якого боронили Ермагол із декількома ельфами, безжалісно розкидаючи тіла. Арінель, взявши свій кинджал, направилась до них, вона бачила як могутні руки Ермагола змахують немалим мечем та зносять голови з пліч ворогів, його тіло й обличчя були повністю вкриті подряпинами, а з деяких ран сочилася яскраво червона кров.

Серед тих ельфів, Арінель впізнала Стівена, який також відбивався від нещадних вовчих пащек та одночасно заліковував рани інших. Коли Арінель була уже майже поряд, вона побачила, що тих хто боронить вхід залишилось зовсім мало. Зненацька на Стівена накинулось дивне створіння, з довжелезним хвостом та шкірою як у змії. Однією рукою ця істота вхопила його за шию, а іншою штрикнула його ножем в бік, відбиваючись одночасно своїм хвостом від Ермагола.

Страх та лють охопили Арінель, її амулет почав яскраво палати,  в очах замість зіниць з’явилися маленькі вогники, по тілу виблискували жовтогарячі промінчики, ніби вогонь плив по її жилах. Потік помаранчевого вогню з рук дівчини направився в сторону натовпу вовків, й у повітрі вмить здійнявся запах горілої плоті.  Не зупиняючись, Арінель продовжувала огортати ворогів вогняними хвилями, уникаючи зони, де лежав Стівен і нерухоме тіло змії, та Ермагола, який намагався врятувати його. Враз дівчина дивно схрестила пальці рук, здійняла їх над головою так, щоб промені сонця потрапили на них, та, мовивши якусь фразу, випустила у повітря вогняний спалах, який перетворився на яскраво-оранжевого дракона, що кружляв навколо поля бою, поливаючи нападників вогняним фонтаном.

Здалеку почулося протяжне виття, яке було сигналом для вовків та інших ворожих створінь, усі як один почали втікати  глибоко в ліс, назад на свою територію. Виднілося лише величезне стадо, що мчало стежками густого лісу, деяких вбивали по дорозі, деяких намагались взяти у полон, проте марно, адже спіймати їх було важко, а тим більше втримати й зв’язати, тому непокірні фурі одразу ж втрачали голову.

Арінель, отямившись, усвідомила що вона зробила і що ворог відступив, десятки ельфів та фурі лежали на землі без будь-якого признаку життя, деякі дерева були огорнуті вогнем і товстий шар чорного диму здіймався вгору.  Вона хутко підбігла до місця, де лежав непритомний Стівен, рану якого міцно стискав Ермагол.



Erin Show

Відредаговано: 13.08.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись