Фенікс Підкорення вогню

Розмір шрифту: - +

Міст приречених

Яскраве світло осяяло землю, де Арінель зі своїми друзями розбити табір. Коли дівчина прокинулась, то почула веселий галас та запах свіжості після легкого дощу. Коли вона вийшла зі свого намету, то побачила Гері і Таларрі, що носили гілочки для вогню, Стівена, який ніс воду з річки, і Томаса, який намагався розпалити багаття за допомогою камінців.

- Давай я допоможу – прошепотіла Арінель на вухо Томасу, підійшовши до нього крадькома, що злегка налякало хлопця. Дівчина підійшла ближче до місця де повинно бути багаття і зробила один, легкий змах рукою, що змусило яскраво-оранжевий вогонь огорнути її пальці, та плавно вкривати сухі гілки.

- Вражає, ти молодець і чудово можеш контролювати свою силу – похвально мовив Томас.

- Так, але думаю цього не достатньо, шкода, що немає у світі того, хто зможе мене навчити правильно користуватись вогнем – з сумом сказала Арінель, сівши біля багаття – Я ще так багато не знаю і маю дуже велику кількість запитань, проте не знаю хто може дати на них відповідь.

- Можливо у королівстві вищих ельфів ми зможемо щось знайти, я чув у них найбільша бібліотека в Ескаліорі, де зберігаються книги, сувої та записи з усього світу ще з часів драконів – з ейфорією у голосі мовив Гері, жбурляючи гілки у багаття.

- Драконів? – дивно поглянувши на свого друга, піднявши догори брови, сказала Арінель – невже вони й насправді існують?

- Існували,але вимерли, думаєш звідки взялися Фенікси? Це душі драконів переселені у тіла новонароджених, принаймні так кажуть легенди – мовив Стівена та налив воду у глибоку посудину і поставив її над вогнем.

- Я чув, що перший Фенікс з’явився, коли наймогутніший дракон разом із золотим птахом феніксом полетіли до самого сонця і поглинувши його енергію, вони об’єднали свої сили та створили могутнього воїна з силою та люттю дракона, спритністю та благородством птаха, а також мудрістю та здатністю підкорювати вогонь – розповів Томас, усі друзі сиділи навколо багаття уважно слухаючи його.

- Вау, я навіть подумати  не могла про таке, чому ви не розповідали мені це раніше? Знаєте, під час медитацій я бачила яскравого птаха, він говорив мені щось дивне, але потім сказав, що відповіді я знайду на якійсь горі Кхармш, ви чули про таку? – запитала дівчина, але побачила, що всі вони як один почали негативно махати головами.

- Усі дружно приготували сніданок, та поївши і зібравши усі свої речі, попрямували далі. Сонце лагідно гріло землю по яким ступали міцні копита коней. Усі мовчали, кожен думав про щось своє, Стівен плескав руками по колінам, а Гері наспівував якусь мелодію, створюючи спокійну атмосферу. Попереду виднілось велика кількість різноманітних дерев, деякі мали різну, можна сказати, дивну форму. Лиш іноді дув слабкий теплий вітерець, змушуючи листя дерев легенько тремтіти як розплетене жіноче волосся. Від цієї тиші та гармонії, Арінель заплющила очі, глибоко вдихаючи запахи свіжості та краси. Але раптом відчула, що ледь не впала, адже її кінь різко зупинився, оглянувшись дівчина побачила, що усі її друзі зупинились, ліс уже був позаду а перед ними з’явилась прірва і лиш невеликий міст, що вів на протилежну сторону.

- Міст приречених – серйозним тоном сказав Стівен.

- Назва багатообіцяюча  - злегка тремтливим голосом сказав Гері дивлячись в самий низ прірви.

- Та не бійся ти, тут сотні разів ходили, тому тут абсолютно безпечно – з впевненістю у голосі відповів йому Стівен посміхаючись – Тим більше це – найкоротший та найзручніший шлях, ти ж не хочеш обходити всю цю прірву а потім лізти по горі? Думаю ні – мовив хлопець і уже направив свого коня до мосту, але Томас зупинив брата зі словами:

- Стій, я думаю коней потрібно відправити назад, міст не витримає таку вагу, доведеться йти пішки – Томас зліз зі свого коня, що зробили й усі інші та забрали найнеобхідніші речі, він підвів їх до найближчого дерева та прошепотівши щось, відпустив коней, які хутко помчали в глиб густого лісу.

- Вони хоч знають шлях назад? – запитала Арінель

- Звичайно, напевно він щось сказав деревам які передадуть це лісовим німфам і вони з допомогою своєї магії направлять коней додому – відповіла дівчині Таларрі.

Друзі підійшли до початку моста, який був міцним з вигляду, але зроблений з дерев’яних колод, щільно прикріплених одна до одної,і з кожним поривом вітру міст несильно колихався. Розвертаючись до друзів та втративши на мить свою впевненість Стівен сказав:

- Ну що, камінь-ножиці-папір хто йде першим? – усі лиш невдоволено поглянули на хлопця, а хтось навіть очі закотив догори. Першим пішов Томас, за ним Стівен, Арінель, Гері і Таларрі, міцно тримаючись за поручні.

Друзі йшли повільно, акуратно ступаючи на колоди намагаючись чим менше розхитувати міст. Дійшовши майже до середини, усі йшли уже більш впевнено, адже уже могли бачити кінець цього крихкого моста. Раптом, щось не дуже схоже на птаха пролетіло перед очима Арінель, що доволі злякало дівчину, вона трішки відскочила назад, пхнувши тим самим Гері. Хлопець наступив на лапу Таларрі від чого вони разом впали один на одного. Гері, вибачаючись, почав здійматись і допомагати підніматись лисиці, коли наступив на край однієї з колод, яка з гучним тріском розторощилась, ламаючи сусідні колоди та утворюючи діру в яку провалився хлопець разом з лисицею. Арінель навіть не встигла й скрикнути, так швидко усе це трапилось, вона та брати хутко підбігли до дірки в мосту та зітхнули з полегшенням побачивши, що Таларрі вп’ялася кігтями однієї з лап в міст, тримаючи іншою Гері. Томас і Стівен допомогли їм піднятись і побачили, що Гері все ще сильно тримався за лисицю, огорнувши її руками і ногами та заплющивши очі.

- Все добре, ми знову на мосту, можеш заспокоїтись і відпустити мене – лагідно сказала Таларрі, коли Гері розплющив очі, він зрозумів, що бачить усе дуже нечітко, а це означало лиш те, що хлопець згубив свої окуляри. Обличчя його одразу ж стало сумними, відчувши цілі колоди під ногами, хлопець почав розмахувати руками, шукаючи за що триматись, Таларрі швидко вхопила його за плече, коли Гері знову ледь не впав з моста.



Erin Show

Відредаговано: 13.08.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись