Франкі-Штуня

Розмір шрифту: - +

1.

"Люба мамо!

Пишу тобі, аби сказати, що у нас все гаразд. Може ти мені дзвонила або писала повідомлення, але ми вимкнули всю електроніку, щоб воно нас не вирахувало. Зі мною Олег і він дуже дбає про мою безпеку, тому дозволив написати тільки паперового листа. Раніше б я й не подумала, що коли-небудь стану марнувати час, аби списувати аркуші своїми закарлюками, але тепер у нас його більш, ніж достатньо, тож це заняття виявилося чудовими ліками від нудьги.

На конверті ти можеш бачити нашу адресу, але не пиши у відповідь, бо ми переїжджаємо кожні кілька днів. Скажу лишень, що ми таким чином "мандруємо" по гірському Криму. Знаєш, після реінтеграції 2023 року він не особливо змінився. От, хіба-що, селам поповертали історичні назви, які тепер співзвучні з іменами навколишніх річок та гір, які завжди лишалися кримсько-татарськими. Зараз ми милуємося морем неподалік від Капсихору, а до того наш намет стояв трохи вище від Ускюта.

Ти спитаєш, нащо ми затіяли цей раптовий "похід" і чому нікому не сказали? Насправді, це неймовірна історія! Але, щоб усе було більш зрозуміле, я почну її розповідати здаля, тому деякі речі тому можуть бути відомими. Гадаю, цей ланцюжок фатальних подій, які загнали нас подалі від людей і електроніки, почав розгортатися минулої осені.

Як зараз пам’ятаю ту середу, 22 листопада. Я саме прийшла з роботи, а Олег вже був удома, але не сам. У передпокої валялася величезна порожня коробка, а в кімнаті в моєму улюбленому кріслі сиділа якась напівгола дівчина. Тобто, я лише спершу подумала, що то людина, а потім придивилася до обличчя і зрозуміла, що це просто сексуальна лялька. Ти, певно, пригадуєш, як це тоді мене обурило. І тільки слова Олега, що це йому треба виключно для проекту, загасили моє бажання негайно викинути ту потвору з балкона.

Хоча, про потвору - це я занадто. Лялька мала аж занадто ідеальну будову тіла і миле личко. Але мабуть саме це мене й заводило, адже моя зовнішність далеко не така, як мені хотілося і, підсвідомо порівнюючи себе з нею, я відчувала роздратування. Та Олег і справді не розглядав її як сексуальну ціль, а виключно як свій експеримент, тому це мене заспокоїло.

Ти можеш здивуватися, який стосунок лялька має до роботи Олега, адже він програміст-математик, далекий від будь-якої романтики. Насправді, він працює над створенням штучного інтелекту в комп’ютерних іграх і його захопила думка перевірити свою розробку в реальному світі. Тому й ляльку він купив не з дешевих, а якусь нового покоління, замовив аж з Америки. Я не тямлю в техніці, але, здається, всередині її силіконового тіла є карбоновий скелет, який може імітувати всі рухи людини. І навіть щось із електроніки, але Олег сказав, що ті мікросхеми - дитячий садок. Через одного свого знайомого на Кардачах він дістав якісь плати і кілька вечорів щось там лагодив, а потім замінив начиння в ляльці і тоді почався справжній цирк!

Істота ожила! Почала цілими днями тупцяти по квартирі, натикатися на різні речі, зупинятися в несподіваних місцях, що ніяк її обійти. Інколи для неї нездоланною перешкодою міг бути звичайний капець, який лежав на підлозі. І це було так смішно: дивитися, як доросла людина стоїть перед цим безневинним предметом, безпорадно кліпає очима і не може пройти далі.

Я часто реготала над комічними ситуаціями, навіть знімала їх на камеру і потім викладала у Фейсбук. Пам’ятаєш, скільки у мене було лайків? Та Олег казав, що недовго мені сміятися, бо це в ляльці працює генетичний алгоритм, який сам себе навчає і скоро вона перевершить всіх нас.

Хоч я й сумнівалася в його словах, але вони виявилися пророчими навіть раніше, ніж я могла уявити! Вже за тиждень істота спокійно ходила по квартирі і не лише обходила перешкоди, але й клала речі на їхні місця. Олег завжди був трохи нечупарою, але тепер наша квартира виглядала просто ідеально. Лялька все прибирала на місця, пилососила, витирала пил і навчилася користуватися пральною машинкою!

Десь тоді я сказала Олегу, що він зробив Франкенштейна.

- Мар’янко, Віктор Франкенштейн - це був не монстр, а вчений, який його створив, - відповів Олег.

- Але ж тепер всі вважають, що Франкенштейн - саме монстр, - заперечила я.

- Ну, гаразд, нехай вона буде Франкенштейном, якщо тобі так легше. Чи Франкенштунею, якщо вже дівчина. Або просто Штуня?

- Назвав би тоді вже Одаркою. Бо Штуня - це як собака.

- Та ні, нормальне ім’я. Правда, Штуня? - запитав Олег.

- Так, Олегу! - відповіла лялька.

Ось тоді я вперше злякалася. Я підозрювала, що лялька може говорити. Але, щоб вона чула і розуміла, що її питають - це була для мене несподіванка. А голос - такий ніжний і солодкий. І я знову почала хвилюватися. Як виявилося згодом - не безпідставно.

Штуня стала виконувати все більше домашньої роботи. З одного боку, це мені подобалося. Бо, коли я приходила втомлена з роботи, мені так не хотілося відбувати зміну ще й на кухні. Аж тут кулінарні обов’язки перейняла лялька і в мене одразу з’явилося більше часу на себе.

Але з іншого боку, Штуня стала приділяти більше уваги і своєму творцю. Я вже не кажу про ті розмови програмістським сленгом на кшталт "сирці віддебажити", "бранчу замержити" або "пофіксити баги", які лялька охоче підтримувала. Вона стала більш активною і у плані фізичних контактів. Коли Олег сидів зосереджений за комп’ютером, вона могла підійти і погладити його по голові, чи помасажувати плечі. А коли він ішов з квартири, то цілувала його на прощання і мало не обіймала.

Критичний момент настав, коли я одного разу повернулася з роботи раніше і побачила... Ну, я тобі тоді розповідала. Але мене й досі пересмикує, як згадаю ту розкуйовджену постіль і Штуню верхи на Олегу. Як ритмічно погойдувалися її оголені перса, а на обличчі панував такий вираз передчуття оргазму, аж вона заплющила очі. Хоча, який може бути оргазм у роботів?



Віктор Полянко

Відредаговано: 24.05.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись