Франкі-Штуня

Розмір шрифту: - +

4.

Мар’яна вклала списані аркуші до конверта і вийшла назустріч Олегу, який саме мав повернутися з селища, куди ходив по продукти. Проте за кущами вона побачила зовсім не того андроїда, на якого чекала. Дівчина хутко заскочила назад до намету, але було запізно: Франкі впізнала її. Наче в уповільненій зйомці, Мар’яна із заціпенінням спостерігала, як на стіну намету лягла тінь, як відігнулася складка входу і в отворі з’явилося обличчя її смерті.

- От ми й зустрілися, крихітко, - розпливлася в усмішці Франкі.

- Як? Як ти мене знайшла? – ледве вичавила з себе дівчина.

- Твої листи, - відповіла переслідувачка, всідаючись у наметі навпроти Мар’яни. – Так, вони паперові і я не в змозі «скачати» їхні тексти, але ж «Укрпошта» не живе в позаминулому столітті, а використовує електронні технології для їх трафіку, тож я легко знайшла, звідки вони були відправлені і розрахувати, де буде наступна точка. Точка нашої зустрічі.

- І ти тепер мене вб’єш? – дівчина з безнадією подивилася на єдиний вихід з намету за спиною андроїда.

- Не для того я змарнувала цей весь час, аби просто пришити тебе. Все, що мені потрібно, це аби ти віддала мені мого Олега.

- Що ти маєш на увазі?

- Наш навіжений програміст перестарався з безпекою і запрограмував свою копію так, аби той в усьому слухався тебе і охороняв. Може ти гадаєш, що андроїд тебе кохає, але це лише твоя ілюзія. Візьми ось цей аркуш і напиши щось на зразок: «Я зрозуміла, що помилялася. Мені потрібен тільки мій справжній Олег. Я тебе звільняю від будь-яких обов’язків щодо мене і сама повертаюся до Києва». Залиш цю записку в наметі і мчи до свого інваліда.

- А якщо я не зроблю так?

- Тоді Олег-копія завжди буде з тобою. Але мені доведеться підключитися до бази лікарні, зробити незначну зміну, аби справжньому Олегу ввели некоректну дозу препарату і він помер. Уяви, як ти будеш з цим жити: щоранку прокидатися з копією того, кого ти вбила.

- Ти цього не зробиш!

- Вибір за тобою. Я лише виконаю те, що лишиться.

Мар’яна вагалася тільки мить. Вона враз подумала, що зовсім не знає, які ще зміни сталися в програмному коді збожеволілого андроїда. Раптом вона і справді вб’є Олега. А потім на цьому не зупиниться і почне нищити усіх близьких їй людей? І дівчина неслухняними пальцями написала те, що від неї вимагали.

- Молодчинка! – мовила Франкі, прочитавши написане. – А тепер тобі треба поспішати, щоби встигнути на вечірній потяг. Ходімо, я покажу тобі коротший шлях до автостанції, звідки ти зможеш за годину доїхати до залізничного вокзалу.

Дівчина взяла потрібні речі і попрямувала за Франкі. Андроїдка крокувала швидко, аж Мар’яна за нею ледве встигала. Та й шлях був не з простих: спершу стежка крутилася між чагарів, а потім вилізла на схил скелі, де треба було особливо пильнувати, щоби не послизнутися на камінцях і не полетіти додолу в море. Інколи траплялися поодинокі кущі, або якісь розпластані сосни. Проходячи повз одну з таких, Франкі відігнула гілку, аби та не заважала, але відпустила занадто рано і та з розгону вдарила Мар’яну в груди. Від несподіванки дівчина втратила рівновагу і злетіла з доріжки, за якою починалася прірва. Бідолаха би напевно впала з тієї шаленої висоти, але в останню мить вхопилася руками за якусь подобу кущика і так зависла на кільканадцяти метровій висоті над розбурханим морем.

- Допоможи! – гукнула вона андроїду, марно намагаючись знайти ногами опору.

- Ой, як прикро сталося! – зіронізувала Франкі, присівши на стежці над нею. – Всі будуть думати, що ти поїхала до Києва і ніхто не здогадається пошукати твій понівечений труп у цьому глухому закутку під скелею.

- Годі жартів! Витягни мене звідси!!! – вмовляла Мар’яна, відчуваючи, як поволі сповзає у прірву.

- Я не можу, я ж не всемогутня, - знизала плечима Франкі. – Я навіть не могла би втрутитися у медичну базу лікарні, хоч ти й повірила. До того ж, це вже не має сенсу, бо твого Олега тиждень, як виписали.

- Що? – дівчина з останніх сил стискала руками гілочки, які починали вислизати з її спітнілих пальців.

- Нічого! – холодно мовила Франкі, встаючи. – Просто повиси тут і подумай перед смертю, що віддала життя, як то кажуть, ні за цапову душу. Побічний продукт еволюції! – і вона пішла геть.

- Ні!!! – вигукнула Мар’яна і відчула, що сили її покидають.

Дівчина замружилася, аби не бачити, що зараз станеться, і раптом… чиїсь руки обхопили її зап’ястя і з силою потягнули догори. Коли Мар’яна розплющила очі, то помітила, що стоїть на стежці в обіймах свого незмінного охоронця.

-А-а-а!!! – пролунав розпачливий крик неподалік і дівчина побачила, як до них підбігає Франкі.

Наступні події розгорталися просто блискавично. Нападниця хотіла знову скинути дівчину до прірви, але Олег-копія виступив вперед і Франкі вчепилася в нього. Вона поривалася до Мар’яни, але в неї все не виходило. Андроїди кілька секунд крутилися на вузькій стежці, а потім хтось із них оступився і пара миттю полетіла додолу в море.

Через те, що скеля була майже прямовисна, дівчина не бачила, як вони упали, але почула, як щось важке плюхнулося у хвилі. Мар’яна пройшлася трохи далі, де стежка робила плавний поворот, з якого можна було побачити берег під скелею, але скільки не придивлялася, не помітила нічого, окрім велетенських сірих брил, об які з білою піною розбивалися морські хвилі. І враз чиясь рука лягла їй на плече!

- Олег? – впізнала вона знайоме обличчя, коли обернулася. – Але як ти звідти виліз?



Віктор Полянко

Відредаговано: 24.05.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись