Геній Геніальний у пошуках слави

Розмір шрифту: - +

2.От тут і почалися веселощі.

Отже, мій чудо-роман був готовий і з легкої руки моєї колеги, я вирішила, що його можна показати "сурьйозним людям".

Ну знаєте, як кажуть: «ми те, що ми їмо». Так от, з літературою таж штука: «ми те, що ми читаємо». Тож, що я читала, те й написала, тільки значно, значно гірше…

Тут відступлю, і ще раз зазначу популярну приказку: «знання — то сила!» А я скажу, що часом незнання має більше користі, ніж знання, бо воно штовхає зазіхнути на щось таке, куди б знання не пустило.

Мені колеги написали, що я цілеспрямована. І це правда, і причому, чим більше перешкод, тим сильніше мені хочеться вперед. Бик він і є бик. (Я тілець, якщо хто не зрозумів). Коли в мене щось не виходить, я дію за принципом: "краще смерть, ніж поразка", і врешті, щось та й виходить. Це звісно займає час. Бо між падіннями і підйомами часом минають місяці, а часом і роки. Та стосовно роману,  не знаю, чи є видавництво в Україні та Росії, куди я б не слала свій роман (чому це не принесло бажаного результату, по ходу дізнаємося, точніше розкажуть люди "знаючі". Тут будуть всі фактори: і везіння, і війна, і ще багато чого). Писала листи, отримувала відповіді з відмовами, впадала у відчай, переставала писати. потім плювала і знов бралася за роботу.

На хвилинку, щоб потрапити у штат газети, де я працювала раніше, я ходила за шеф-редактором по п'ятах цілий тиждень, поки так йому не набридла, що він прочитав мою статтю. В результаті з нештатного працівника, я стала журналістом у якого часом бувало по три статті у номері. Це крутяк, я вам кажу! Можете закотити очі – дозволяю.

Про відчай я теж пізніше напишу, а тут покажу деякі зауваження, які наочно демонструють весь спектр моєї "не состоятельності", як автора на той час.

1.Роман з такою назвою, написаний російською мовою авторкою з України вже існує. Тому, якщо Ви його оприлюдните під цією назвою, а авторка зареєстрованого роману це побачить – у Вас та Ваших видавців можуть бути неприємності. Це – порушення авторського права, яке в Україні кваліфікується як кримінальний злочин!

2. Англія XIX століття значно звужує аудиторію Ваших читачів на Україні чи Росії у порівнянні, наприклад, з сучасними жіночими романами, дія яких відбувається у тій країні де вони продаються. Але це лише пів біди. Значно гіршим є те, що всі книгарні в Україні завалені книжками російських видавців, які одночасно є й власниками практично всіх українських книготоргових мереж.

3. Вам потрібен професійний літературний агент, чиєму смаку довіряють українські та російські видавці. Але тут на заваді стає... ваш текст – він абсолютно «сирий», а жоден літературний агент не візьметься, навіть за гроші, займатись промоцією недоопрацьованого тексту.

4. З таким текстом не варта виходити «в люди» – над ним ще треба працювати і працювати. І одним коректором тут не обійтись. Як я й писав у першому листі тут повинні попрацювати всі: структурний редактор у співпраці з автором, літературний та мовний редактор і коректор. (Все це «весельє» мені означили у 1000 грн за авторський аркуш, тобто 40 тис. зн. У середньостатистичному романі їх має бути десь 13. Множте самі. Все це було у 2013 році, можете покликати «Доктора Хто» і змотатися у минуле, глянути курс валют на той час і зробити висновки, багато це чи мало).

5. Нестикування й проколи — потрібна повнометражна експертиза тексту. Але один приклад неточності, від якої комусь буде смішно, а в когось ця неточність викличе недовіру до автора (недовіра виникає саме від неточностей в деталях), наведемо: у четвертій главі Вашого роману є така фраза: «граф Кингстон, наливая два стакана бурбона и протягивая один из них Джеймсу…»

Зауваження: Англійські аристократи у 1813-1815 роках, про які йдеться у Вас в романі, не могли пити бурбон — це американське віскі, яке робиться з кукурудзи (а не з ячменю, як шотландське) та назване за іменем маленького містечка у штаті Кентуккі (а зовсім не за іменем королівської династії), яке вперше було представлено американській публіці лише у 1821 році...

Ось так. Було над чим задуматись і подумати про перспективу продажу нирки, щоб довести мій роман до «людського стану». Не багато не мало, мені погрожували тюрмою за порушення авторських прав, назвали неграмотною, та історично непідкованою… і це була правда.

Майте на увазі, з того часу пройшло шість років, звісно тепер я все вивчаю дуже детально, і перш ніж назвати роман перевіряю чи нема аналога з такою назвою.

Хоча, якщо чесно, то все було велике перебільшення, розраховане на вразливе необізнане дівча, бо якщо ви прошерстите інтернет, то там не тільки назви крадуть один в одного, а цілі сюжети, копіюючи діалоги з точністю до коми (можна економити на коректорові). І повірте, тюрми не переповнені письменниками-шахраями. Таких почнуть ловити, як переловлять усіх убивць і корупціонерів, тобто десь у 3019 р., коли машини на землі нарешті літатимуть, у грі Престолів уб’ють усіх до одного героїв, драконів, режисерів і сценаристів і її знімати більше буде нікому, а Яндекс браузер щезне назавжди, як чума. Та щось я відволіклася…

Отже, п. У низький уклін, адже тепер, щоб я не писала, шукаю інформацію, як тренований пес наркотики.

Тепер я і сама можу розказати і про бурбон, і про віскі. Коли я писала роман, де дія відбувалася на борту фрегата 1827 року, вивчила навіть морський сленг і ще багато чого. А історію Англії шерстю, як Біблію. З роботою над сучасними романами не легше, адже деталі – наше все. Часом, щоб написати одне єдине речення, треба просидіти цілу ніч. А потім закінчиш, перечитаєш, а то нафіг нікому не треба і що робити? Правильно – викидати! Так, не треба триматися за непотрібне, як єврей за золото у народних анекдотах. То баласт, він потягне вас на дно.



Тетяна Гудима

Відредаговано: 21.11.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись