Гламурна штучка

Розмір шрифту: - +

Глава 28

- Ми вже в джунглях? – запитала Джул, помітивши, що вони зайшли в непролазні хащі.

- Так, - спокійно відповів Дін, достаючи широкий, довгий ніж з загнутим на кінці лезом.

У дівчини округлилися очі від здивування.

- Що ти збираєшся робити?

- Це мачете! Його в джунглях використовують для прокладання шляху…

- А як ти знаєш, що це територія джунглів? – запитала Джул, поки вони йшли, прорубуючи собі стежку мачете.

- Крони дерев затягнули небо над головою і ось така рослинність, через яку не можна пробратися…

Джул усміхнулася і похитала головою. Ну, насичений рослинний світ і що? Чим ця територія така небезпечна?

- Стій! – рявкнув Дін.

Джуліана від несподіванки завмерла на місці. І раптом помітила, як листя під ногами заворушилося. Страх пройняв усе тіло, в горлі пересохло, коли Джул помітила величезну п’ятнисту змію, яка проповзала поряд з її ступнею. Джул підняла очі на Діна і шумно зглотнула.

- Не рухайся! – не зводячи з неї очей, промовив чоловік. – Спокійно! Вона тебе не зачепить, якщо не виявить.

- А якщо… виявить? – прошепотіла Джул, відчуваючи, що ще одну секунду і вона втратить свідомість.

Та змія спокійно проповзла повз і зникла в кущах та чагарниках, які мали такий же окрас, як і її шкіра.

Джул кинулася до чоловіка і її почало трясти.

-Я ледь не вмерла! – прошепотіла вона. – Я готова була розкричатися і кинуться навтьоки!

- Не можна!

- Чому? Вона повзе так само швидко, як я бігаю? В таку дурницю я не повірю!

- Справа не в змії! Тут кожен крок потрібно зважувати і ні до чого не торкатися, ні на що не спиратися і тим більше нічого не їсти й не пити…. Небезпека чатує на кожному кроці!

- Яка тут може бути небезпека, крім змій, яких я до смерті боюся?

- Крім величезних і небезпечних хижаків, типу ягуарів, пантер, чорних ведмедів, можна зустріти і різні види отруйних плазунів, які теж становлять неабияку небезпеку. Тут, навіть, рослини є небезпечними своїми гострими голками та отруйними шпильками. Вода теж несе в собі неабияку загрозу, якою б чистою вона не здавалася.

- Ого! Виявляється, все навкруги це – небезпека?

- Так! Тому ступай крок за кроком по моїх слідах!

Господи! І погодилася же вона на цей похід в джунглі. Не вистачало, щоб з нею щось сталося!

Тож краще слухати Діна і виконувати всі його вказівки.

- Звідки ти все це знаєш?

Дін хмикнув.

- Навчився в школі….

- Пхх! Теорії?

- А закріпив її під час військових навчань.

- Ах так! Я й забула, що ти тут проходив службу!

- Ну, не зовсім тут, але в тропічних лісах, які ні чим не відрізняються від джунглів. Одного солдата з нашого загону загриз ягуар прямо на наших очах. І скажу тобі, що видовище це не для слабодухих людей.

- І що ви не змогли врятувати його?

- Хижаки тут з’їдають свою жертву до кісток, не залишаючи її іншим. Тож врятувати його, не наразивши себе на небезпеку було не так легко. Тому, буде краще, якщо хижаків ми будемо обходити десятою дорогою….

- Чому тоді ми сюди попхалися?

- Потрібно знайти Мартіна Фостера!

- А ти впевнений, що він десь тут? Впевнений, що живий?

- Ні! Але потрібно спробувати знайти його або його останки!

- Якщо не загинемо тут самі!

- Джуліано, заспокойся! Ми не загинемо тут!

- Я вже не така впевнена в цьому…

- Ти не знаєш і половини того, яка небезпека чатує на нас тут. Тож краще заспокойся і дивися під ноги!

Легше сказати, ніж зробити. Навкруги темно. Крони дерев закривають небо і сонце, тому так темно. А тут не просто потрібно озиратися навколо, а ще й встигати подивитися, куди ти ступив в той чи інший момент.

Джуліана відчула, як страх пройшовся по шкірі. Серце шалено закалатало в грудях. Вона ж хотіла адреналіну в кров. От і отримала! Тільки тепер адреналін зашкалює!

Але потрібно заспокоїтись і взяти себе в руки. Вона не одна! З нею найсміливіший чоловік на світі. Чого їй боятися поряд з ним?

Тільки зібравши волю в кулак, можна пройти і це випробування. Невже на подіумі серед отруйних змій і підступних анаконд легше? Навряд чи! Але вона ж існувала. Тож чому тут здалася?

Вона поглянула чоловікові в спину і, набравши повні груди повітря, рушила слідом.

- Джунглі, я йду вас підкорювати! – промовила вона голосно.

Дін на хвилинку зупинився і повернувся до неї обличчям. Його обличчя здивовано розтягнулося.

- Що?

- Я просто озвучила свій план дій! Нехай знають, що я планую зробити!

Дін усміхнувся і похитав головою.

-Ти невиправна, Джуліано Хілтон!

Далі вони йдуть мовчки. Джул відчуває, що дихати стає важче, так як вологий клімат не дає вдихнути свіжого повітря на повні груди.

- Може трохи перепочинемо, Діне?– захникала Джул, відчуваючи, що ноги ніби налилися свинцем. - Йти перескакуючи через коріння і через мокру траву досить важко!

Дін оглянув її і поклав речі на землю. Потім швидко почав збирати гілки. А Джуліана втомлено опустилася на сиру землю, розворушивши листя ногою. Не вистачало, щоб вона всілася на якусь отруйну гадюку.

- Я б не радив тобі сидіти на сирій землі! – мовив Дін, кинувши оберемок хмизу для багаття.

- Я трішки втомилася! Я не застуджуся, Діне!

- А я і не застуду мав на увазі! – кинув чоловік і протягнув їй руку. – В траві живуть кліщі, які прокушують шкіру людини. Вони небезпечні, так як забираються в одяг і присмоктуються до крові, як п’явки, переносячи небезпечні тропічні хвороби….

Джуліана моментально підхопилася, обтрушуючись і оглядаючи себе з усіх сторін. Бррр! Це бридко!



Ксенія Чейз

Відредаговано: 28.07.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись