Гори диміли, боги люльку палили...

Розмір шрифту: - +

Танці з блискавкою

Розпечене липневе небо жадібно висмоктувало з землі залишки вологи. Смугастий, як грецький прапор, автобус ліз вгору, стогнучи та підстрибуючи на вибоїнах. Колеса, наче в багнюці, застрягали в розплавленому пекельно гарячим сонцем асфальті. Салон «пазика» теж мало чим відрізнявся від пекла. Сонце безжально смалило в запилені шиби, масні рожеві фіранки понуро звисали з вікон, ніяк не рятуючи від вбивчих променів. Сюрреалістична суміш запахів - поту, квіткових парфумів та бензину відбивала бажання дихати. Із відчиненого люка віяло гарячим, мов із фена.

Юлька сиділа, намагаючись не ворушитись. Долонею вона прикривала від сонця личко сплячого Ярика. Розчервонілий малюк важко сопів, помаранчева футболка прилипла до його спітнілої спинки.

Пасажири мовчки стікали потом. За дві години їзди було обговорено вже все – якість доріг та даного засобу пересування, совість керівників автопарку, які відправили «пазик» у міжобласний маршрут всупереч всім приписам та правилам. Глобальне потепління. Вангу. Путіна. Кінець світу і знову - Вангу. Врешті теми для розмов вичерпались. Зморені спекою, люди з надією позирали на небо з вікон. Десь там, на заході росла, несучи в собі жаданий дощ, невеличка сіро-бузкова хмарка.

За кілька хвилин вітер увірвався в статичний пейзаж за вікном – схилив в низькому поклоні верхівки дерев, підняв обабіч траси пилюку закрутив невеличкою вирвою і поніс кудись разом із сміттям. Сонце остаточно вимкнулось. Сиве небо попереду розкололось навпіл, вкрилось сіточкою тріщин. Здалека долинув приглушений грім. По даху «пазика» вдарили перші краплі зливи.

Юлька торкнулась пальцем шиби, по якій звиваючись побігли стрімкі патьоки води. Вона любила грозу. Обожнювала стихію в її містичній, руйнівній красі. Пам’ятала, як зовсім маленькою тягнула до неба руки, сподіваючись торкнутись блискавки. Врешті, переконавшись, що це неможливо, вона просто втікала з дому, ледь відчувши наближення грози. Танцювала під дощем в сяючих спалахах громовиць, наповнюючись хвилюючою енергією. Ні вмовляння мами, ні виховні заходи батька не здатні були зупинити цю пристрасть. Навіть жорстока зрада подруги-блискавки не змогла відвадити Юльку від божевільних ігор зі стихією. Лише до всього спектру почуттів додала найсильніше з них – невгасимо палаючу ненависть.

Яскравий спалах громовиці розітнув серце навпіл. Автобус кілька разів пчихнув, та заглух під колоритну лайку водія.

- Якого дідька?

- Чого стали?!

- Тілько того бракувало! –стривоженим вуликом зашуміли люди.

Наче знущаючись, «пазик» гикнув і відповів їдким запахом смаленого, що швидко ширився салоном.

Маленький худючий, мов таранька, водій, лаючись собі під ніс, відкинув кришку двигуна і відчинив двері. В салон тут же увірвалась подвійна порція свіжості й озону.

- Юлько? Приїхали?

Ярик сів, протираючи заспані оченята.

- Ні. Поламались. Спи ще.

- Не хочу, - буркнув братик і відвернувся до вікна, за яким вирувала негода, сягаючи свого апогею. Сотні спалахів вибухали один за одним, безперервним ланцюгом, небо штормило перекочуючи важкі сиві хмари, мов розбурхане море хвилі. Теж саме коїлось в самій Юльці. Дика нестримна енергія буремною рікою адреналіну текла по венах, перетворюючи її на нову істоту - сильну, страшну, незнану самій собі. І боротись з тією істотою ставало дедалі важче.

Із великим зусиллям відірвавши погляд від вікна, вона побачила високого широкоплечого дядька з сивими вусами, що пробирався до виходу. Водій вкотре намагався завести автобус, який скреготав і фиркав, мов їжак, вперто відмовляючись слухатись.

- Давай подивлюсь, що там, - величезна важка долоня лягла на плече шофера. Той аж присів під її вагою.

- І що, як ти подивишся? Та курва від твого погляду ся заведе? – понуро огризнувся шофер.

- Може і заведе сє, - добродушно пробубонів вуйко, схилившись над двигуном.

Водій витягнув із засмальцьованої кишені зім’яту пачку «Прилук». Довго, нервуючи, м’яв цигарку в жовтих пальцях. Нарешті з іншої кишені дістав запальничку. Бідоласі дуже кортіло палити, та крадькома поглядаючи у дзеркало на Ярика, таки не наважився робити те в салоні. Накинувши на голову синю спортивну куртку, із загадковим написом «adidac» на спині, швидко подріботів під навіс – в кількох метрах від автобуса знаходилась зупинка на вимогу. Блискавка осяяла його худющу згорблену постать. Здоровенна, у півнеба – наче вогненний левіафан виринув із-за хмар.

Цей спалах став останньою краплею для Юльки. Рвучко підвівшись, вона швидко вистрибнула з автобуса на волю, тут же втонувши по котики в чорних потоках води. Вона зняла босоніжки і поклавши взуття на сходинку автобуса, зійшла з дороги на обочину. Холодні важкі краплі води впивалися голками в розпашілу шкіру. Закинувши голову назад, Юлька звела вгору руки. Розбурхане небо враз відреагувало цілим оберемком стрімких блискавиць, що мов гадюки з кубла, полізли по небу врізнобіч. Загуло так, наче прийшли в рух чорні Горгани, ледь помітні із-за прозорої стіни дощу.

Емоції перелились через край. Небо гуділо в унісон шаленому ритму юльчиного серця. Блискавки танцювали в чорному небі в такт її пластичним рухам. Вони роздирали Юльку навпіл. Захват навпіл з чорним болем, ненависть впереміш із божевільною, несумісною з людським розумінням любов’ю.

- Агов, вар’ятко! Їдеш, чи ні?! – обурені слова шофера долинули до свідомості немов крізь стіну. Зрозумівши, що вусатий дядько завів таки двигун, Юлька швидко, мов кішка, застрибнула в автобус, прихопивши зі сходинок босоніжки.

- Ти дівко, де таку траву брала? Аж завидки беруть! - реготнули на «бамбетлі» хлопці-туристи, що облизуючись, поглядали на мокру, як хлющ, Юльку. Тонка шифонова сукня, й без того трохи прозора, тепер стала майже невидимою, звабливо обліпивши витончену постать.



Настя Терен

Відредаговано: 14.06.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись