Гори, та не згорай...

Розмір шрифту: - +

Гори, та не згорай...

Гори, та не згорай

Гори, та не згорай,

Душа неxай завжди палає,

У вогні почуттів і спомині літ

І в дняx, які швидко минають.

 Живи ,та не існуй,

Радій кожній днині,  яскравій

Xвилині і просто даруй світу тепло,

Адже так приємно робити добр

    Живи, та не вмирай,

Май клаптик тої надії,

Що через деякий час

Здійсняться всі твої мрії

  Не згадуй те, що важко забути,

Не вертайся в минуле, не треба, прошу,

Не шукай колишньої долі,

Бо ти завжди знайдеш нову.

 Проживи життя гідно,

Щоб пишалися всі!

Щоб  ті, хто в тебе не вірив,

Низько вклонились тобі

***

   Дивно якось на душі…

Чи то тривожно, чи самотньо,

І настрій якось невтямки:

Чи то ридаю, чи сміятись хочу.

Я ніколи не казала про

власні почуття. Ніхто з людей

не знає,  про що  мрію я,

мабуть  добре, що не знають,

не мають зброї у руках,

якою б потім убивали і,

оживили мій найбільший страх.

Так, я боюсь, боюсь того ,

що інші називають неможливим,

залишитись одною у житті,

без друзів, рідних і надії,

і просто йти, не знаючи куди.

Я вірила у всі слова, але,

Мене нестерпно ошукали,

Залишивши із правдою на самоті,

Всю душу так нечемно  розтоптали.

Минулий,майбутній і теперішній час -

Це завжди було, є і так буде…

Але не змінити того ,що чекає вже нас,

Які б не зустрілися люди.

 

Великий кінофільм

    Життя мов нескінченний серіал,

Завжди з’являються нові герої,

І кудись діваються старі, і ніби

Є там гарні епізоди, та чогось

Не вистачає для душі. Чогось

Такого, щоб змушувало серце битись,

І кров пришвидшувала пульс.

Щоб ми могли просто радіти,

А не ділили нуль на нуль.

Життя немов великий кінофільм,

В якому люди всі актори,

І яким би не був кінець ми

Граємо лише найкращі ролі

***

Забагато спогадів, думок,

Поганих, гарних, неважливо.

Вони гартують нашу душу

Що створює бар’єр із неможливого,

Ми згадуємо те, що хочемо забути,

І відчуваємо все те, що ніби не болить,

Та ті слова, що ранять нашу душу,

Руйнують все життя умить.

Ми довіряємо людям у надії,

Що пройде час, і будемо  щасливі,

Та все, як завжди, вийде  навпаки.

Бо чим краще ставитися до людини,

Тим глибші рани у душі…

 

***

Змінювати? Як? Кого?

Себе самих? Чи світ ,що потопає у брехні?

Людей, які шукають власну долю

І, не замислюючись, гинуть у багні?

Які кажуть,що ніколи не покинуть,

Та натомість розвертаються і йдуть.

Які кажуть, що завжди будуть поруч,

Та немає нікого тут…

Може, змінити душу, витримку,

Характер, почуття?Закритися від світу

І просто йти повз їх життя?

Не думати про тих, кому ти

Зовсім не потрібний, кому без тебе

Буде навіть легше жити!



Марина Савчук

Відредаговано: 25.12.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись