Горобець

Розмір шрифту: - +

Горобець

            Пустинний погляд вдивлявся в безкінечний простір, поблизу було вікно за яким ховався наповнений зеленю світ, який зараз так щиро поливав дощ. В душі був сум – не було натхнення.  Він пробував перебирати старі записи, відновлював в голові закинуті недописані сюжети – марно. Вийшовши з хати направлявся в ліс й блукав там намагаючись знайти посланий з неба дух натхнення – марно. Коли ж пішов дощ він не направився до дому щоб заховатися під непроникним дахом й стінами, навпаки, він розкрив руки неначе для обіймів, й став кружляти навколо. Підкорившись внутрішньому естетству, він втілив політ душі в рухи тіла – згодом ритуальний танець по викликанню натхнення пройшов - марно.

            Ні Всевишній Господь що дарував Мікеланджело “ особливим світлом ”, ні давно забутий Аполлон якого греки вважали покровителем мистецтва, не осяював його прекрасними рядками яким мало би бути суджено увіковічитися в душах народів. Він намагався зловити натхнення за хвіст, ганявся за ним з палицею  намагаючись оглушити його й втримати як можна довше при собі. Він не збирався чекати доки доля й вищі сили проявлять до нього милість й пошлють йому короткочасний дар, ні. Зібравши всю свою волю в кулак він пригрозив небесам подібно тому як давні герої кидали виклик Олімпу. Миритися з долею він не хотів, тому кинув їй виклик – й зараз він явно програвав. Всі його спроби перехитрити божественний дар виявилися марними. Дисципліна була жалюгідна, й не могла замінити високості духа.

Вирішивши що досить тратити час дарма – він вирішив зайнятися домашніми справами. Дощ ослаб й не доставляв дискомфорту, навпаки в ньому відчувалися приємні нотки літньої прохолоди. Він ходив туди сюди проходячи десятки разів повз кущі, під якими розстелявся ковбик ще не скошеної трави й не помічав нічого незвичайного, до  певної пори. Не встиг він закінчити всіх домашніх справ як примітив щось дивне в траві. Маленький сіро-бурий комок з’являвся серед контурів трави які затуляли повний об’єм його фігури. Прибравши рукою траву перед ним повстав змоклий й переляканий маленький горобець. Трохи подивившись на нього було вирішено – не торкатися пташки, занадто вже сильно вона була перелякана. Він продовжив займатися домашніми справами – однак не надовго. Інші горобці скупчилися навколо, вони бентежно цвірінькали – напевно шукали свого товариша. Вирішивши їм допомогти він поставив його на підвищення. Спочатку опинившись в людських долонях горобець забився й від страху спорожнився - що викликало дратування в людини. А опинившись на підвищенні стояв нерухомо, й не знав що робити. Його побратими по небу знову за цвірінькали, на цей раз агресивніше. В уяві митця з’явилося швидкоплинне видіння як зграя горобців подібно загону кавалерії кинеться на нього прямою наводкою, щоб захистити свого товариша. Та цього не сталося. Й він знову повернувся в потік домашніх справ. Дощ не вщухав, навпаки посилився. Він зловив себе на думці що очікує неможливих речей, йому чомусь думалось що як він відійде то горобці візьмуть свого брата під крила немов міфічні грифони й віднесуть в безпечне гніздо. Та цього не ставалося, й не могло статися.

Вловивши себе на таких думках, він вирішив що не може залишити горобця ось так. Тому поставив меншого брата охороняти пташку, а сам по бистрому зробив йому якусь подобу будиночку. Доки він його робив йому на розум прийшли дитячі книжки які він сам колись з радістю читав, книги в яких описувався догляд малих дітей за різними тваринками. Оповідання про курей в штучному інкубаторі, й про перев’язаних собачок та котиків, про виходжених лелек. Натхнення прийшло настільки поступово що він його й не помітив, його розум відразу створив чергу зв’язаних між собою сюжетних ліній. В одних він намагається наладити відносини з горобцем щоб той перестав боятися, в іншій він вже тримає його вільно на руці, а той не намагається втекти, в третій дав йому ім’я й представляє нового пернатого товариша своїм друзям. Ті дивуються, фотографуються й забавляються з ним .Й в останньому створеному розумом видінні він бачив як вже зміцнілий горобець літає з іншими горобцями, та все одно кожного ранку навідується до свого людського друга. Будиночок був закінчений, поставивши його в безпечне місце де коти й собаки не зможуть його побачити, він відніс туди горобця. Той коли потрапив в будинок боявся поворухнутися. Людина знову зникла й через деякий час принесла тому води та якихось зерен. Та подумавши вирішив ще й черв’яків трохи подати. Піднявши дошку що лежала на мокрій землі, дістав звідти п’ять черв’яків. Він відніс їх горобцю, той вже набравшись сміливості повернувся до виходу головою. Та побачивши черв’яків той не видав абсолютно жодної реакції.

Дарма було спостерігати за ним, маленька пташка дуже сильно боялася людини. Ну й гаразд, доки він не прийде в себе можна зайнятися мистецтвом. Картинки нового оповідання повставали наяву перед очима митця, однак він вирішив що напише оповідання з того що станеться в реальності між ним та горобцем. Врешті решт придумати сам історію він встигне завжди, а тут оповідання написане на власному досвіді! Хоча насправді митець був впевнений що написане з реальності оповідання буде цілком схоже з його уявою, він був впевнений що реальність виконає його задум.

Повернувшись у справжній світ людина пішла перевірити як там новий мешканець. Той зробив декілька кроків по своєму новому короткочасному будиночку, на цьому все. Повернувшись назад митець поник у вивір слів звільнюючи клаптик душі який мав би увіковічитися на папері, й стати частиною душі інших людей. За цим зайняттям пройшло трохи часу, він вирішив не турбувати горобця зараз й забувся в домашніх справах.

Пройшло декілька годин,  очікування що безодня між ним та горобцем зникне й сюжет в оповіданні нарешті почне рухатися збільшувало. Однак вийшовши він побачив що будиночок пустий – напевно в нього висохли крила, й він просто полетів… Черговий шедевр реалізму вмер не встигши народитися - реальність не збіглася з фантазією.



Creator

Відредаговано: 24.01.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись