Гороскоп для козерога

Розмір шрифту: - +

Глава 3. Знайомство з князем.

Я стояла й нервово посміхалася, і причиною цього було не те що я й досі була в піжамі, яка походила на дитячу. Ох, причиною цього був погляд чорнявого. Він знову роздивлявся мене. Коли наші погляди зустрілися, мені здалося ніби мене вдарило током. Я відігнала це відчуття подалі й відвела погляд. Чорнявий тоді почав ричати, його ричання було хриплим та грубуватим. Коли він закінчив Єйда звернулася до мене:

- Князь запитує що це за одяг на вас. В нас такого не носять.

- А Князь спочатку не хоче назвати своє ім’я? – запитала я у Єйди, а потім продовжила говорити згадавши момент з казки – І взагалі, скажи йому що в мене вдома прийнято спочатку нагодувати, напоїти, в лазні попарити, вкласти спати, а потім вже запитувати. 

Єйда здивовано на мене подивилася, але передала князеві всі мої слова, і стосовно імені також. Треба було бачити його погляд в цей момент. Він ніби так і говорив: «Баба, ти що з глузду з’їхала? Більше тобі нічого не треба?». А мені треба. Треба розповісти де я, пояснити що сталося, дати новий одяг, покататись на драконові, доторкнутись до крил фей, зустріти ельфа… Звичайні потреби. 

- Князь запитує може вам ще й сукню дати з прикрасами? – запитала Єйда, а князь тим часом склав руки на грудях та чекав поки йому перекладуть мою відповідь.

- Треба. А він що, думки читає? Я як раз про це думала. Слухай, може він ще може зробити так що б я могла прокататися на драконові? – з запалом говорила я, а у Єйди тим часом очі стали немов по п’ять копійок. Хоча… Ні! Навіть більше! – Не дивись так. Я серйозно. І на всяк випадок, стосовно прикрас – полюбляю рубіни. І кімнату хочу з м’яким ліжком.

- На драконові? – перепитала пошепки Єйда, мабуть, думаючи що їй почулося, у відповідь я закивала головою мов «так, на драконові».

Єйда передала мої слова хоча вона і вважала їх дивними. Князь розсміявся. Вірніше мені так здалося, взагалі не розбереш що означають ті звуки які вони видають. Чорнявий підійшов до мене та почав розглядати моє обличчя. Не знаю що він там в ньому побачив, але вираз його обличчя зм’якшився, він наклонився до мого вуха і щось проричав в нього. Я запитала що він хоче мені сказати. У відповідь князь знову почав ричати, намагаючи сказати щось так, щоб я змогла зрозуміти. Але, шкода, я так і не зрозуміла що він намагався мені сказати.

Князь відійшов від мене й збирався піти звідси. Він зупинився в дверях й щось проричав. Після цього вийшов і тоді я запитала у Єйди:

– А що він сказав перед тим як піти?

- Князь наказав виконати ваші умови. Дізнатися ваші переваги в їжі, напоях. Виділити вам кімнату. Відвести вас до купальні – я була шокована від того що почула. Невже він вирішив виконати мої забаганки – Але це не все. Князь наказав відвести вас до швачки щоб та зняла мірки й пошила для вас одяг. А після того як ви виспитеся привести вас до нього, де ви будете відповідати на запитання князя.

- Невже я потрапила до казки? – запитала я в самої себе.

- Ні. Ви знаходитесь у Тролдері – відповіла Єйда вирішивши що я звертаюся до неї.

- А що це за місце? – запитала я і відверто кажучи відчула себе справжньою блондинкою.

- Я відповім на ваші питання пізніше. Зараз у нас багато справ. Князь сказав виконати ваші примхи як швидше.

- Ох… Ну, гаразд. Тільки спершу їжа. Я дуже зголодніла – сказала я поставивши умову Єйді і прямо в цей момент, ніби підтвердження моїх слів живіт почав бурчати.

- Як побажаєте – сказала Єйда натягнуто посміхнувшись.

Мені почало здаватись що та легкість яка була на початку нашого знайомства кудись зникла. Я не хотіла зараз про це говорити в присутності Вале…Ем...Валепіпіса? Валепупіса? Чи як його там звали? Пофігу! Він мені здався якимось слизьким типом, який від разу побіжить всіх здавати з потрохами Князю. Хоча він і не розумів мене, але Єйду це не торкалось. Тому спробувати продовжити розпитувати дівчину я вирішила на одинці.

І довго чекати не довелося. Зовсім скоро ми покинули кімнату й опинилися у довжелезному коридорі, де не було жодної живої душі крім нас. Це мене здивувало? Ні. Знаете, після того як ти попадаєш в інший світ, потім важко здивувати. Скоріш за все занепокоїло.

А чому тут так пусто? - запитала я у Єйди.

Після свого ж запитання я подумала, а з чого я узагалі взяла що по коридорах мають постійно ходити слуги та аристократія? Можливо так і треба, щоб виходили у коридор лише коли щось необхідно, а не просто так тинятися туди-сюди. 

- Це закрите крило замку. Тут нікого немає крім Валеріса та мене - відповіла Єйда подивившись на мене так ніби я мала це знати, але потім відвела погляд, мабуть згадала що я не звідси. Звичайно, це ж так “легко” забути!

- І чому ж воно закрите? Чи це якась таємниця яку не можно розповідати кому попало? 

- Чому ж? Все досить таки просто. Декілька з кімнат обвалились, а інші все так і прагнуть повторити долю своїх сусідок. Тому вирішили зачинити це крило, що б, не дай Велики Вестурк, хтось з бажаних гостей не вбився - розповіла Єйда, якось з презирством згадавши про гостей. Хоча, погоджусь в цьому з нею, сама не люблю цих напищених індиків, котрі вважають що якщо в них є гроші, то їм можна все.

- А…Дри...Кхм, Князь сказав мені в цьому крилі виділити кімнату? - з краплинкою страху сказала я.

- Так, Ірино. Ти не хвилюйся, Валеріс і я теж живемо в цьому крилі - спробувала Єйда заспокоїти мене, але не вдалося.

- Єєєє…

Слів не знайшлося щоб виразити те в якому я “захваті” від гостинності тутешнього Князя. Ну, що ще мені сказати… Навіть не знаю… Може хоча б смачно нагодують?



Хейли Дей

Відредаговано: 18.07.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись