Гортаючи стрічку

Розмір шрифту: - +

3

Нечипоренки жили на п'ятому поверсі старенької "хрущівки". Юля ще раз поглянула на листок з адресою і рішуче натисла на дзвінок. У квартирі довгенько панувала тиша, аж дівчина вирішила. що вдома нікого немає, і вже зібралася йти, як двері рвучко розчинилися, і на порозі з'явилася жінка років сорока у  халаті та кімнатних капцях, волосся в неї було розтріпане, а  вираз обличчя дуже похмурий.

 - Доброго дня! - привіталася дівчина. - Скажіть, будь ласка, Віктор Нечипоренко тут... жив?

 - Так, -  відповіла господиня, тугіше затягуючи пояс на халаті. - А ви хто?

 - Я з поліції, - Юля збрехала, не моргнувши оком. - Потрібно уточнити ще деякі деталі загибелі вашого чоловіка.

Жінка посторонилася, пропускаючи гостю всередину, але далі передпокою не пішла; так уся розмова й відбувалася в тісному коридорчику між вішаком із зимовим одягом та масивним трюмо.

 - Скажіть, будь ласка, де працював Віктор?

 - Ніде, - відповіла господиня. - Раніже був інженером на заводі, потім завод закрили. Віктор більше роботи не шукав, засів удома, бо, бачте, вирішив стати письменником! Скнів цілий день за комп'ютером, щось там друкував, по видавництвах розсилав. Але ніяке видавництво його творами не зацікавилось. Хіба хтось при здоровому глузді буде читати історії про всяких відьмаків і зомбі? Ще якби про любов, або детективне щось...

 - А він  свої твори на літературному сайті викладав?

 - Та викладав, тільки його й там не читали. Був один читач, а потім і той пропав. Дуже вже Віктор через те переживав...

 - А на що ж він жив? Чи ви його забезпечували?

 - А хто ж, як не я... Я на двох роботах горблюся, а він, гад, сидів у інтернеті цілими днями... Пробував і статті якісь на продаж писати, але не йшло в нього, платили мало. Та й він лінувався. Правда, здав свій профіль у Фейсбуці в оренду, то отрмував щомісяця п'ятсот  гривень. Але хіба то гроші? Тільки на цигарки йому й вистачало...

Почувши знову про здачу акаунта в оренду, Юля насторожилася. Що це - випадковий збіг чи ні?

- А ви, напевне, теж  так само зробили? - спитала вона.

Реакція жінки була дивною. Ще хвилину тому флегматично настроєна, вона різко підвищила голос:

 - А нащо воно мені? - заявила вона, взявши руки в боки. - І не думала я нічого здавати, я  Фейсбук взагалі не люблю, більше в "Однокласниках" сиджу. Якщо інших питань немає, то вибачте, бо я дуже зайнята.

- Ще одну хвилинку, - люб'язно посміхнулася Юля. - А ви не змогли б мені сказати пароль від  акаунта вашого чоловіка у Фейсбуці?

 - Поняття не маю, який там був у нього пароль. - насупилася жінка. 

У кімнаті раптом щось грюкнуло, неначе хтось посунув стілець.

 - У вас гості? - спитала Юля.

 - Та то так... колегу попросила допомогти карниз повісити. Бо покійний Вітька взагалі до чоловічої роботи нездатний був.

І з цими словами вона широко відчинила двері, недвозначно натякаючи, що розмова закінчена.

Юля попрощалася й вийшла на сходовий майданчик. Вона спустилася сходами на четвертий поверх, а потім тихенько повернулась назад на п'ятий і приклала вухо до дверей. Дівчина сподівалася дізнатися, хто там , у квартирі, і про що розмовляє з ним господиня. Але нічого не було чути -  видно, двері глушили всі звуки, а може, люди говорили дуже тихо.

Раптом прочинилися двері в квартирі навпроти, і звідти визирнула худенька зморщена бабця, з тих "активісток", які завжди усе про всіх знають і охоче діляться інформацією.

 - Що, буянять знов? -  спитала бабуся Юлю, наче та була її доброю знайомою. - Цей Надькин хахоль як нап'ється, то реве, мов кабан, а то ще музику врубає на всі котушки. Ще тижня не минуло, як чоловіка поховала, а вже нового мужика собі завела!

 - Швиденько ж вона встигла, - підтакнула дівчина.

-  Та він до неї й раніше ходив, - змовницьки прошепотіла бабуся. - Вітьку кудись випровадить - на базар чи на рибалку, а цей здоровило шасть - і вже тут.  Віктор, той хороший був мужик, спокійний, завжди вітався. А цей справжній хам. Я правду кажу - Надька винна у його смерті!

 - Як? - поцікавилася Юля. - Адже він повісився, коли її вдома не було?

 - Вона на нього порчу навела. Самі посудіть - то ходив нормальний, посміхався, а тут останні дні аж з лиця спав, очі якісь шалені стали -  йде, бурмоче щось собі під носа... Зурочила вона його, от він і наклав на себе руки.

 - Ясно, - не стала сперечатися Юля. Вона подякувала сусідці Нечипоренків і швидко пішла вниз по сходах. Розмова не принесла особливих результатів, але все одно Юлю не покидало відчуття, що у цій справі щось не так просто...

 

 



Мар'яна Доля

Відредаговано: 24.10.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись